КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЩОДО РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

Схвалено Постановою Кабінету Міністрів України 28.06.97 р.
(Витяг)

Розроблення концептуальних напрямів діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури зумовлене необхідністю реалізації в повному обсязі вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи художньої творчості, а також вимог щодо охорони історико-культурної спадщини. Йдеться про піднесення ролі культури в державотворчих процесах, формування у структурах громадського суспільства єдиного духовного простору, утвердження гуманістичних цінностей, високої моралі, національної самосвідомості та патріотизму, подолання негативних явищ та сприяння позитивним тенденціям у духовній сфері суспільного життя України.

Концептуальні напрями мають забезпечити створення правових, фінансово-господарських, адміністративно-управлінських умов для збереження і всебічного розвитку української культури як важливого чинника розбудови повноцінного демократичного суспільства, основи для формування цілісної культурно-національної ідентичності, успішного розвитку України як повноправного члена світової співдружності, співтворця світової культури.

В умовах широкомасштабних політичних та економічних реформ необхідно забезпечити структурне реформування сфери культури. Має бути створена єдина система національної культури для збереження духовних здобутків Українського народу і його традицій з одночасною модернізацією культурного життя суспільства.

Висока загальна культура українського суспільства є важливим чинником національної безпеки. Вона має відігравати вирішальну роль у протистоянні таким негативним проявам, як культ насильства, політичний екстремізм, ксенофобія, злочинність та моральна деградація. Особливої уваги вимагає духовне виховання молоді, формування у неї високих естетичних і етичних запитів.

Досягнення зазначених цілей можливе шляхом створення ефективних механізмів підтримки і функціонування культурно-мистецької сфери незалежно від форм власності, підпорядкування та правового статусу закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, об'єднань, груп.

Головну роль у здійсненні цих завдань поряд з органами виконавчої влади мають відігравати творчі спілки професійних митців, благодійні фонди, національно-культурні товариства, інші об'єднання у сфері культури.

Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах:

самоцінність, незалежність культури і мистецтва;
створення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;
забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави; гарантування свободи творчості, забезпечення доступу до культурних надбань, створення умов для активної участі громадян, особливо молоді, в художній творчості;
підтримка високопрофесійної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;
збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про подальший розвиток традиційних культур народів та етносів, які населяють Україну;
утримання зусиллями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування базових елементів інфраструктури, основних у національному та регіональному масштабах закладів культури;
підтримка органами виконавчої влади культурно-мистецьких організацій, об'єднань, незалежно від підпорядкування чи форми власності, а також окремих митців;
створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів до підтримки культури й мистецтва.

Процес реформування культурної сфери має включати:

створення нормативно-правової бази у сфері культури, мистецтва, суміжних сферах суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та сприяла б збереженню українського етносу;
реорганізацію майнових та фінансово-господарських взаємовідносин у сфері культури;
заохочення становлення і зміцнення мережі недержавних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фондів, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть розвиток культури, шляхом використання творчих, господарських і організаційно-правових форм її існування та шляхом підтримки суспільством і державою;
ї створення умов здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної культурно-мистецької продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Культурно-просвітницька робота, народна творчість. Організація дозвілля населення

Для останнього десятиліття характерним є відродження народних традицій, звичаїв, обрядів, ремесел. Робота, пов'язана з цим, зосереджується в закладах культури клубного типу, які для значної частини громадян, особливо тих, що проживають у сільській місцевості, часто залишаються єдиними осередками культури.

Водночас скорочується мережа культурно-просвітницьких закладів. Погіршується стан матеріально-технічної бази клубів, бібліотек. Різко зменшилися обсяги закупівлі нових книг, зокрема української літератури, передплати періодичних видань. Скоротився міжнародний книжковий обмін.

У сучасних умовах необхідно:

приділяти особливу увагу питанням змін у профільній діяльності та асортименті послуг, що надають клуби, бібліотеки та музеї;
привести роботу культурно-просвітницьких закладів і установ у відповідність з потребами відродження народних традицій, обрядів та ремесел, збереження історичної пам'яті, враховуючи передусім необхідність створення належних умов проведення дозвілля населення;
шляхом створення комплексних диференційованих закладів клубного типу, збагачення змісту та вдосконалення форм діяльності музеїв та бібліотек, збільшити відвідування населенням культурно-просвітницьких закладів;
дбати про ефективне використання мережі культурно-просвітницьких закладів незалежно від відомчої підпорядкованості, кооперацію з цією метою коштів усіх заінтересованих організацій в реалізації спільних програм.

Основні напрями культурних зв'язків та співробітництва із зарубіжними країнами

В останні роки значно посилилися міжнародні контакти українських митців, культурологів. Численні виступи українських виконавських колективів, виставки творів з колекцій провідних українських музеїв, експозиції українських художників сприяють зміцненню міжнародного авторитету України. Водночас відбувається активне ознайомлення вітчизняної аудиторії з кращими набутками світового мистецтва, його новими стильовими та жанровими пошуками, в тому числі й тими, які раніше з ідеологічних міркувань замовчувалися. Активізувалася діяльність представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях у сфері культур. Значну роль відіграють традиційні контакти з українською діаспорою у світі. Велике позитивне значення мало долучення України до низки міжнародних правових актів у сфері культурного обміну та збереження культурної спадщини.

Однак культурна присутність України за кордоном досі не мала системного характеру. Незадовільно використовуються можливості, що їх відкриває членство України в міжнародних організаціях. Через недостатню поінформованість митці та творчі колективи України неповною мірою беруть участь у міжнародних культурних проектах, що дало змогу б залучити іноземних інвесторів у культурну сферу нашої держави. Натомість фактично відбуваються значні бюджетні інвестування України в культуру інших держав, оскільки на постійну роботу за кордон виїжджають висококваліфіковані мистецькі кадри, а в організації зарубіжних гастролей українських колективів є значні недоліки. Далеко не кращими зразками представлена масова зарубіжна культура в Україні.

З огляду на це необхідно:

вдосконалити систему культурного співробітництва із зарубіжними країнами на основі міжнародних, міжгалузевих, регіональних договорів та прямих зв'язків з використанням можливостей, які надає участь України в міжнародних організаціях (Рада Європи, ЮНЕСКО, ІКОМ, ІКОМОС тощо);
надавати державну підтримку здійсненню найбільш значущих, політичне резонансних культурних ініціатив, що дасть змогу підвищити авторитет України у світі, сприятиме взаєморозумінню між народами;
сприяти інтенсифікації творчих обмінів на всіх рівнях, у тому числі й на комерційній основі, збільшувати відкритість нашого суспільства.

Підготовка кадрів і підвищення кваліфікації працівників культури

У сучасних умовах господарювання організація роботи з кадрами в галузі культури, її реформування мають стати запорукою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу суспільства, забезпечення високого авторитету вітчизняної культури у світі.

Нецілісність нормативно-правової бази у сфері культури, невирішеність економічних проблем призвели до зниження соціального статусу працівників культури і мистецтв, престижу їх професій і, як наслідок, зумовили плинність кадрів, особливо молодих спеціалістів.

Відсутність прогнозування науково обгрунтованої реальної потреби у фахівцях галузі позначилася на системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Головними завданнями, що стоять перед галуззю, перед державними інституціями у цій справі залишаються:

збереження від занепаду і розвалу вітчизняної мистецької освіти, забезпечення естетичного виховання дітей та юнацтва, створення умов для успішної творчої роботи в Україні висококваліфікованих фахівців, особливо молодих;
підвищення престижу культурно-просвітницьких професій, зміцнення кадрового потенціалу галузі;
професійна адаптація спеціалістів галузі до нових господарських умов, підготовка фахівців з нових спеціальностей - менеджерів, продюсерів, спеціалістів з реклами, маркетингу, авторського права, для організації дозвілля населення, запровадження нових механізмів підготовки кадрів на засадах, які поєднують державне фінансування з коштами підприємств та організацій усіх видів власності, приватних осіб, спонсорів і меценатів;
удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників культури і мистецтва з урахуванням науково обгрунтованої реальної потреби галузі у висококваліфікованих спеціалістах. При цьому слід звернути увагу на оволодіння ними суміжними професіями, особливо з менеджменту і маркетингу;
оптимізація мережі вищих навчальних закладів 1-11 рівнів акредитації. Нормативно-правова база

Функціонування закладів культури нині регулюється одночасно законодавством минулих років (орієнтованим на державу монополію й командну економіку) та законодавчими актами, що створювалися для врегулювання діяльності у новому соціально-економічному просторі.

Базовими законодавчими актами, які визначають правовідносини у сфері культури, залишаються Основи законодавства України про культуру, ухвалені Верховною Радою України 14 лютого 1992 р., та міжнародні Конвенції, ратифіковані Україною.

Робота над оновленням нормативно-правової бази культури повинна бути зосереджена на таких напрямах:

розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, які б регламентували діяльність органів виконавчої влади, права і обов'язки місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері здійснення культурної політики;
розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів про спонсорство, меценатів та організації, діяльність яких не спрямована на одержання комерційного прибутку;
вдосконалення законодавства про творчу діяльність, творчі спілки та асоціації, захист авторських прав митців, інтелектуальної власності, соціальний захист працівників культури і мистецтв;
розвиток сучасного законодавства про охорону культурної спадщини, правила переміщення культурно-мистецьких цінностей, створення можливостей доступу до художніх надбань.

Уряд. кур'єр . - 1997. - 31 лип. - С.9-10;

Культура і життя . - 1997. - 23 лип. -С.2.