ЗАКОНИ УКРАЇНИ
ТА ІНШІ АКТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ПРО ВЛАСНІСТЬ

Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 885-12 від 26.03.91 р.
(Витяг)

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 2. Право власності

4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. (Пункт четвертий статті 2 в редакції Закону № 2544-12 від 07.07.92; доповнено згідно із Законом № 2690-12 від 14.10.92).
Стаття 4. Здійснення права власності
1. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
4. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.
6. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 13. Об'єкти права приватної власності
2. Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. (Пункт 2 статті 13 в редакції Закону № 75/95-ВР від 28.02.95)

РОЗДІЛ IV. ПРАВО КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 20. Суб'єкти права колективної власності
Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Стаття 21. Підстави виникнення права колективної власності
Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

РОЗДІЛ V. ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 31. Державна власність в Україні
До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Стаття 33. Управління державним майном
2. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.
Стаття 34. Об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності
1. Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних під-приємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. (Пункт 1 статті 34 доповнено згідно із Законом № 3180-12 від 05.05.93).
Стаття 35. Об'єкти права комунальної власності
1. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
2. У комунальній власності перебуває також інше майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Стаття 39. Правовий режим майна державної установи
1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.
2. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.
3. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

РОЗДІЛ VI. ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 41. Об'єкти права інтелектуальної власності
Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.
(Стаття 41 в редакції Закону № 75/95-ВР від 28.02.95)
(Дія частини другої статті 9 зупинена в частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України згідно з Декретом № 4-93 від 11.01.93). Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.

ПРО ЄДИНИЙ МИТНИЙ ТАРИФ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 2098-XII від 05.02.92 р.
(Витяг)

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 4. Обкладення митом товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України
(Дія статті 4 зупинена в частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України згідно з Декретом № 4-93 від 11.01.93)
Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачено цим Законом.

РОЗДІЛ II. МИТО ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 7. Види і ставки мита

В Україні застосовуються такі види мита:

• адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
• специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
• комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

(Дія частини другої статті 7 зупинена згідно з Декретом № 4-93 від 11.01.93). Встановлення пільг та зміна ставок мита, в тому числі на предмети особистого користування, здійснюються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Забороняється застосовувати інші види мит, крім тих, що встановлені цим Законом.

Стаття 8. Ввізне мито

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України.

Ввізне мито є диференційованим:

• до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України (4а-93, 4б-93, 4в-93 ); (Абзац другий частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 170/97-ВР від 03.04.97 );
• до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
• до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Стаття 9. Вивізне мито
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.
(Дія частини другої статті 9 зупинена в частині встановлення ставок вивізного мита Єдиним митним тарифом України згідно з Декретом № 4-93 від 11.01.93). Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.
Стаття 16. Митна вартість
Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).
При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах - експортерах зазначених товарів та інших предметів.
Стаття 17. Нарахування та сплата мита
Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, - підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державною митною службою України. (Частина четверта статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1480-III від 22.02.2000)

РОЗДІЛ III. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ МИТА, ТАРИФНІ ПІЛЬГИ ТА ПРЕФЕРЕНЦІЇ
Стаття 19. Звільнення від сплати мита
Від сплати мита звільняються:
й) документи, що надсилаються у рамках міжнародного документообміну до бібліотек, що є в державній і комунальній власності, бібліотек Національної академії наук України та інших самоврядних організацій.
Перелік цих бібліотек затверджується Кабінетом Міністрів України;
(Статтю 19 доповнено пунктом "й" згідно із Законом № 1562-III від 16.03.2000)
Стаття 23. Умовно-безмитне ввезення і вивезення Товари та інші предмети, що тимчасово ввозяться на митну територію України і призначені для зворотного вивезення за її межі у встановлені строки у незмінному стані або відремонтованому вигляді, а також товари та інші предмети, що тимчасово вивозяться за межі митної території України та призначені для зворотного ввезення на цю територію у встановлені строки у незмінному стані, пропускаються через митний кордон України без сплати мита. Строки умовно-безмитного ввезення та вивезення визначаються Митним кодексом України.
Стаття 25. Повернення надміру стягненого та стягнення недобраного мита Сума надміру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення.
Мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.
Своєчасно не сплачене мито стягується за весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати.

* * *

ПРО ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ

Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 187/94-ВР від 23.09.94 р.
(Витяг)

Стаття 1. Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності, з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Стаття 2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву, термін, який передбачений у частині першій цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента. (Статтю 2 доповнено частиною другою згідно із Законом № 184/96-ВР від 07.05.96)
Стаття 4. Порушення резидентами термінів, передбачених Статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми не одержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
У разі прийняття судом або арбітражним судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені Статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
У разі прийняття судом або арбітражним судом рішення про відмову в позові повністю або частково, або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені Статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.
У разі прийняття судом або арбітражним судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених Статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.
Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.
(Стаття 4 в редакції Закону № 184/96-ВР від 07.05.96 )

* * *

ПРО ОРЕНДУ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 2270-XII від 10.04.92 р.
( В редакції Закону № 98/95-ВР від 14.03.95)
(Витяг)

Стаття 2. Оренда
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. (Стаття 2 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.97 )
Стаття 4. Об'єкти оренди
1. Об'єктами оренди за цим Законом є:
цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс. (Абзац другий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97 )
Грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів та використання грошових коштів, одержаних від їх викупу, а також грошових коштів, наданих орендареві на умовах кредиту відповідно до цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України;
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; (Абзац четвертий частини першої статті 4 в редакції Закону № 685-XIV від 20.05.99)
Стаття 5. Орендодавці
Орендодавцями є:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю; (Абзац другий статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами № 768/97-ВР від 23.12.97; № 685-XIV від 20.05.99)
органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; (Абзац третій статті 5 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.97)
підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м
(Абзац четвертий статті 5 в редакції Законів № 768/97-ВР від 23.12.97; № 685-XIV від 20.05.99, № 2680-III від 13.09.2001 )
Стаття 6. Орендарі
1. Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. (Абзац перший частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.
2. Особливості оренди майна для здійснення підприємницької та іншої діяльності громадянами та юридичними особами іноземних держав та особами без громадянства визначаються законодавством України. (Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
Стаття 7. Ініціатива (пропозиція) щодо оренди майна
1. Ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону.
Стаття 9. Порядок укладення договору оренди
1. Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.
(Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами № 768/97-ВР від 23.12.97; № 685-XIV від 20.05.99)
2. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном, а у разі якщо: (Абзац перший частини другої статті 9 в редакції Законів № 768/97-ВР від 23.12.97; № 685-XIV від 20.05.99)
підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством займають монопольне становище на ринку;
внаслідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку;
сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, - також до органу Антимонопольного комітету України.
Орган Антимонопольного комітету України розглядає надіслані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.
(Частину другу статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99)
3. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.
Органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, розглядають подані матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляють підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову). При розгляді матеріалів щодо передачі в оренду нерухомого майна можуть враховуватися пропозиції місцевої державної адміністрації, відповідного органу місцевого самоврядування щодо розміщення бюджетних установ і організацій.
У разі наявності пропозиції місцевої державної адміністрації, відповідного органу місцевого самоврядування щодо розміщення бюджетних установ і організацій органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, можуть у цей же термін запропонувати підприємству, заснованому на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.
Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.
У разі, коли підприємство не погоджується з пропозицією укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, можуть без згоди підприємства укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.
(Частина третя статті 9 в редакції Законів № 768/97-ВР від 23.12.97; № 685-XIV від 20.05.99)
4. Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника. (Абзац перший частини четвертої статті 9 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.97)
Якщо на укладення договору оренди потрібен дозвіл Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва, державне підприємство у п'ятиденний термін після отримання висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, органу Антимонопольного комітету України надсилає орендодавцям, зазначеним в абзаці другому статті 5 цього Закону, копії проекту договору та інших документів, висновки зазначених органів, розрахунок орендної плати. (Частину четверту статті 9 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
Фонд державного майна України, його регіональне відділення чи представництво протягом п'ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляє державне підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову). При розгляді матеріалів щодо передачі в оренду нерухомого майна можуть враховуватися пропозиції місцевої державної адміністрації, відповідного органу місцевого самоврядування щодо розміщення бюджетних установ і організацій. (Частину четверту статті 9 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97; в редакції Закону № 685-XIV від 20.05.99)
У разі наявності пропозиції місцевої державної адміністрації, відповідного органу місцевого самоврядування щодо розміщення бюджетних установ і організацій Фонд державного майна України, його регіональне відділення чи представництво може у цей же термін запропонувати державному підприємству укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.
(Частину четверту статті 9 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99 )
У разі, коли підприємство не погоджується з пропозицією укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, Фонд державного майна України, його регіональне відділення чи представництво може без згоди підприємства укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією. (Частину четверту статті 9 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99)
Державне підприємство протягом п'яти днів після отримання зазначеного рішення Фонду державного майна України, його регіонального відділення чи представництва дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди державного майна і повідомляє про це заявника. (Частину четверту статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
У передачі в оренду об'єктів може бути відмовлено, якщо:
було прийнято рішення про приватизацію або передприватизаційну підготовку цих об'єктів; (Абзац восьмий частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1723-III від 18.05.2000)
об'єкт включено до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;
орган Антимонопольного комітету України не дає згоди з підстав, перелічених у абзацах другому - четвертому частини другої цієї статті;
орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на виділення структурного підрозділу підприємства;
з інших підстав, передбачених законами; (Абзац частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
орендодавець, зазначений в абзацах другому та третьому статті 5 цього Закону, прийняв рішення про укладення договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією. (Частину четверту статті 9 доповнено абзацом згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99)
5. З моменту надходження до орендодавця заяви та проекту договору оренди цілісного майнового комплексу щодо відповідного підприємства, його структурного підрозділу припиняється чинність пунктів 3, 5, 6 статті 10, пунктів 1, 3 статті 12, пункту 2 статті 24, пункту 3 статті 25 Закону України "Про підприємства в Україні" в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, надання безоплатно, списання майна, а також у частині придбання цінних паперів, одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень за останніх три роки у порівнянних цінах. Якщо зазначені дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, вони здійснюються з дозволу відповідного орендодавця. (Частина п'ята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97 )
6. Укладення договору оренди майна підприємства, його структурного підрозділу з іншими фізичними та юридичними особами здійснюється за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного трудовим колективом підприємства, його структурного підрозділу впродовж двадцяти днів з дня направлення їм повідомлення про намір орендувати відповідно цілісний майновий комплекс підприємства, структурного підрозділу. (Частина шоста статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
7. За наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.
(Абзац перший частини сьомої статті 9 в редакції Закону № 685-XIV від 20.05.99)
Порядок проведення конкурсу визначається: Фондом державного майна України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.
У разі проведення конкурсу орендодавець надсилає копії проекту договору та інших матеріалів відповідним органам, зазначеним у частині другій цієї статті, у п'ятиденний термін після дати затвердження результатів конкурсу.
(Статтю 9 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
8. У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду, арбітражного суду.
Стаття 10. Істотні умови договору оренди
1. Істотними умовами договору оренди є:
об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. (Пункт 1 статті 10 доповнено абзацом десятим згідно із Законом № 651/97-ВР від 19.11.97 )
2. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
3. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
4. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди.
Стаття 11. Оцінка об'єкта оренди
Оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
Стаття 12. Момент укладення договору оренди
1. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
У разі укладення договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу та нерухомого майна з орендодавцем, зазначеним в абзацах другому та третьому статті 5 цього Закону, орендодавець у п'ятиденний термін після підписання сторонами договору повідомляє про це орган, уповноважений управляти відповідним майном (у разі укладення договору оренди державного майна), та у випадках, передбачених абзацами другим - четвертим частини другої статті 9, - орган Антимонопольного комітету України. (Частину першу статті 12 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
У разі укладення договору оренди з підприємством воно у п'ятиденний термін повідомляє про це орендодавців, зазначених в абзацах другому та третьому статті 5 цього Закону, та орган, уповноважений управляти відповідним майном (у разі укладення договору оренди державного майна), а в разі укладення договору оренди структурного підрозділу підприємства - орган Антимонопольного комітету України. (Частину першу статті 12 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
2. У разі передачі спору на розгляд суду, арбітражного суду договір оренди вважається укладеним з моменту набрання чинності рішенням суду, арбітражного суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому.
Стаття 13. Передача об'єкта оренди
1. Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
2. Орендоване майно (крім окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу підприємства, господарського товариства із зазначенням, що це майно є орендованим.
Орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно залишається на балансі підприємства чи господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), із зазначенням, що це майно передано в оренду, та зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим. (Частина друга статті 13 в редакції Закону № 685-XIV від 20.05.99)
3. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди.
Стаття 14. Припинення діяльності підприємства, майно якого передано в оренду
Припинення діяльності підприємства або його структурного підрозділу здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря, а структурного підрозділу - шляхом виділення з підприємства з наступним приєднанням до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти державним майном.
Приєднання підприємства або його структурного підрозділу до орендаря здійснюється за відповідним рішенням органу управління орендаря.
(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
Стаття 15. Правонаступництво у разі оренди
Орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов'язків підприємства, пов'язаних з діяльністю цього структурного підрозділу. (Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
Стаття 16. Гарантії прав працівників підприємств, що припинили свою діяльність
Працівникам підприємств, структурних підрозділів, що припинили свою діяльність відповідно до статті 14 цього Закону, з якими орендар не уклав трудові договори, забезпечуються соціально-правові гарантії, передбачені відповідним законодавством України для працівників, що звільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. (Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97 )
Стаття 17. Термін договору оренди
1. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
2. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. (Частина друга статті 17 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.97 )
3. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.
Стаття 18. Основні обов'язки орендаря
1. За договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону.
2. Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.
Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Стаття 19. Орендна плата
1. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати. (Частина перша статті 19 в редакції Законів № 768/97-ВР від 23.12.97; № 685-XIV від 20.05.99)
2. Методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності. (Частина друга статті 19 в редакції Закону № 768/97-ВР від 23.12.97; із змінами, внесеними згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99)
3. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
4. Орендарям збиткових і низькорентабельних підприємств, а також об'єктів, що мають важливе соціальне значення, орендодавець може надавати пільги щодо орендної плати. Порядок визначення таких підприємств (об'єктів), а також умови надання цих пільг встановлюються: Кабінетом Міністрів України - для підприємств (об'єктів), що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для підприємств (об'єктів), що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для підприємств (об'єктів), що перебувають у комунальній власності. (Частина четверта статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом
№ 768/97-ВР від 23.12.97)
5. Державні підприємства (крім тих, щодо яких прийнято рішення про приватизацію) мають право використовувати орендну плату, одержану від переданого ними в оренду окремо індивідуально визначеного майна, на поповнення власних обігових коштів.
6. Стягнення заборгованості по орендній платі провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. (Статтю 19 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99)
Стаття 20. Форми орендної плати
Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі.
Стаття 21. Зміна розмірів орендної плати
1. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.
2. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.
3. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови господарювання, передбачені договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди.
4. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.
Стаття 22. Суборенда
1. Передача цілісних майнових комплексів у суборенду забороняється.
2. Орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.
3. Плата за суборенду цього майна не повинна перевищувати орендної плати орендаря.
Стаття 23. Право власності орендаря
1. Передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. (Частина перша статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.
2. Орендареві належить право власності на виготовлену продукцію, в тому числі у незавершеному виробництві, та доход (прибуток), отриманий від орендованого майна, амортизаційні відрахування на майно, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно. (Частина друга статті 23 в редакції Закону № 685-XIV від 20.05.99)
3. Амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар.
Амортизаційні відрахування на орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходиться це майно.
Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів.
Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.
(Частина третя статті 23 в редакції Закону № 685-XIV від 20.05.99)
Стаття 24. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди
Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.
Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
Стаття 25. Приватизація об'єкта оренди
Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
У разі приватизації орендованих нежилих приміщень у будинку між новим власником та іншими співкористувачами нежилих приміщень цього будинку, в тому числі закріплених за ними в установленому порядку на праві повного господарського відання або оперативного управління, повинна укладатися угода про спільне користування будинком і прибудинковою територією. (Статтю 25 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 685-XIV від 20.05.99)
(Стаття 25 в редакції Закону № 326/95-ВР від 15.09.95)
Стаття 26. Припинення договору оренди
1. Одностороння відмова від договору оренди не допускається.
2. Договір оренди припиняється в разі:
закінчення строку, на який його було укладено;
приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);
банкрутства орендаря;
загибелі об'єкта оренди.
3. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Стаття 27. Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди
1. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.
2. Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.
Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.
Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.
3. У разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у частині першій цієї статті, орендар за вказівкою орендодавця зобов'язаний передати об'єкт оренди відповідному підприємству. (Частина третя статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 768/97-ВР від 23.12.97)
Стаття 28. Захист права орендаря на орендоване майно
1. Орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.
2. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

* * *

ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 2536-XII від 03.07.92 р. (В редакції Закону № 378/96-ВР від 19.09.96)
(Витяг)

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 5. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.
РОЗДІЛ 3. ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
Стаття 7. Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю населення - (тис. чол.) Середня ставка податку (коп. за 1 кв. метр)

Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
до 0,2 1,5
від 0,2 до 1 2,1
від 1 до 3 2,7
від 3 до 10 3,0
від 10 до 20 4,8
від 20 до 50 7,5 1,2
від 50 до 100 9,0 1,4
від 100 до 250 10,5 1,6
від 250 до 500 12,0 2,0
від 500 до 1000 15,0 2,5
від 1000 і більше 21,0 3,0
---------------------------------
(Ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7 збільшені в 2 рази згідно із Законом № 378-XIV від 31.12.98)
(Ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7 збільшені в 2,4 рази згідно із Законом № 1458-III від 17.02.2000)
(Установити, що в 2001 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 2,62 рази згідно із Законом № 2120-III від 07.12.2000)
У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, встановлених частиною другою цієї статті, застосовуються коефіцієнти:
на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;
на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;
на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;
на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;
у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" віднесені до категорії гірських;
на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.
Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.
Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку, встановленого частинами другою та п'ятою цієї статті.
При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого частинами другою та п'ятою цієї статті: міжнародного значення - 7,5; загальнодержавного значення - 3,75; місцевого значення - 1,5.
Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.
Встановлені частиною другою цієї статті ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. (Статтю 7 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом № 1344-XIV від 22.12.99 - набуває чинності з 01.01.2000)

РОЗДІЛ 5. ПІЛЬГИ ЩОДО ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

Стаття 12. Від земельного податку звільняються:

4) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втраче.

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

* * *

ПРО СИСТЕМУ ОПОДАТКУВАННЯ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України № 1252-XII від 25.06.91 р.
(В редакції Закону № 77/97-ВР від 18.02.97)
(Витяг)

Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі)до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів
Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
Стаття 2. Поняття податку і збору (обов'язкового платежу) до бюджетів та до державних цільових фондів, системи оподаткування
Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.
Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.
Стаття 4. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів)
Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).
Стаття 5. Облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів)
Облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства.
Стаття 6. Об'єкти оподаткування
Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.
Стаття 7. Порядок встановлення податкових ставок
Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України. (Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 333-XIV від 22.12.98)
Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Стаття 9. Обов'язки платників податків і зборів (обов'язкових платежів)
1. Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:
1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);
3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;
4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
2. Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.
3. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України. (Частина третя статті 9 в редакції Закону № 784-XIV від 30.06.99)
4. Обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.
Стаття 10. Права платників податків і зборів (обов'язкових платежів)
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:
1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;
2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;
3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.
Стаття 11. Відповідальність платників податків і зборів (обов'язкових платежів) за порушення податкових законів
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.
Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
(Статтю 11 доповнено частиною другою згідно із Законом № 199/98-ВР від 05.03.98)

РОЗДІЛ II. ВИДИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ (ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ) І ПОРЯДОК
ЗАРАХУВАННЯ ЇХ ДО БЮДЖЕТІВ І ДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ
Стаття 13. Види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України
В Україні справляються:
загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);
місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Стаття 14. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі)
1. До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): 1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата (податок) за землю;
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове соціальне страхування;
17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
18) збір до Державного інноваційного фонду;
19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
20) фіксований сільськогосподарський податок; (Частину першу статті 14 доповнено пунктом 20 (діє з 01.01.1999 до 01.01.2000) згідно із Законом № 320-XIV від 17.12.98)
21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
(Частину першу статті 14 доповнено пунктом 21 згідно із Законом № 588-XIV від 09.04.99)
22) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року); (Частину першу статті 14 доповнено пунктом 22 згідно із Законом № 643-XIV від 13.05.99)
23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; (Частину першу статті 14 доповнено пунктом 23 згідно із Законом № 1213-XIV від 04.11.99)
24) збір за використання радіочастотного ресурсу України. (Частину першу статті 14 доповнено пунктом 24 згідно із Законом № 1770-III від 01.06.2000)
2. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
3. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.
4. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені в пунктах 7, 8, 10, 11, 13, 14 частини першої цієї статті, на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) визначаються в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Стаття 15. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)
1. До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
2. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:
1) готельний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш на бігах на іподромі;
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
14) збір з власників собак;
15) екскурсійно-туристичний збір. (Частину другу статті 15 доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 1805-III від 08.06.2000 - набирає чинності з 1 січня 2001 року)
3. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, та екскурсійно-туристичного збору, які встановлюються обласними радами. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2-4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів. (Частина третя статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1805-III від 08.06.2000 - набирає чинності з 1 січня 2001 року).
4. Суми податків і зборів (обов'язкових платежів), зазначених у цій статті, зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України.
Стаття 17. Порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
Сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.
Податки і збори (обов'язкові платежі), які відповідно до законів включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

* * *

ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 2164-XII від 04.03.92 р.
В редакції Закону № 89/97-ВР від 19.02.97 р.
(Витяг)

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 3. Законодавство України про приватизацію
2. Дія цього Закону не поширюється на:
приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;
Стаття 5. Об'єкти приватизації
2. Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. (Абзац перший частини другої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 177-XIV від 14.10.98)
Загальнодержавне значення мають:
б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: архіви;
майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень;
об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;
об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;
6. Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
ПРО ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 168/97-ВР від 03.04.97
(Витяг)

Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
1.2. Особа - будь-яка з наведених нижче осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні: інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;
1.4. Продаж послуг (робіт) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.
(Пункт 1.4 статті 1 в редакції Закону № 550/97-ВР від 26.09.97 )
Стаття 2. Платники податку
Платником податку є:
2.1. Особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (Пункт 2.1 статті 2 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1955-III від 14.09.2000)
2.2. Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно з законодавством.
Стаття 3. Об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування
3.1. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
3.1.1. продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
3.1.2. ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
3.1.3. вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.
3.2. Не є об'єктом оподаткування операції з:
3.2.2. передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії такого договору; сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орендаря;
3.2.7. виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; виплат дивідендів та роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), надання комісійних (брокерських) та дилерських послуг з торгівлі або управління цінними паперами, у тому числі приватизаційними та компенсаційними паперами (сертифікатами), інвестиційними сертифікатами, житловими чеками, земельними бонами та деривативами на ринку цінних паперів України, а також деривативами на фондових, валютних і товарних біржах, створених у порядку, передбаченому відповідними законами; (Підпункт 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законами № 977-XIV від 15.07.99, № 1523-III від 02.03.2000)
3.2.9. безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів всіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі операції здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень. Це положення поширюється на операції з безоплатної передачі об'єктів з балансу платника податку, який перебуває в державній або комунальній власності, на баланс іншої юридичної особи, яка перебуває відповідно в державній або комунальній власності, що здійснюється за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать такий платник податку та така юридична особа; (Пункт 3.2 статті 3 доповнено підпунктом згідно із Законом № 169/98-ВР від 04.03.98, в редакції Закону № 163-XIV від 06.10.98, із змінами, внесеними згідно із Законом № 977-XIV від 15.07.99, в редакції Закону № 1330-XIV від 21.12.99)
3.2.10. з надання позашкільним навчальним закладом вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти. (Пункт 3.2 статті 3 доповнено підпунктом 3.2.10 згідно із Законом №1841-III від 22.06.2000)
Стаття 4. База оподаткування
4.1. База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку. (Пункт 4.1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 977-XIV від 15.07.99)
4.2. У разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. (Пункт 4.2 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 169/98-ВР від 04.03.98)
4.3. Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань.
Для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну продажу робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.
Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань.
Стаття 5. Операції, що звільнені від оподаткування
5.1. Звільняються від оподаткування операції з:
5.1.2. продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва; (Підпункт 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1460-III від 17.02.2000)
5.1.3. надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв;
5.1.12. надання послуг архівними установами України, пов'язаних з наданням документів Національного архівного фонду України юридичним і фізичним особам, а також продажу архівним установам України документів Національного архівного фонду України, які перебувають у власності юридичних або фізичних осіб відповідно до законодавства України;
5.1.21. подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) особам, визначеним абзацами "а" і "б" підпункту 7.11.1 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою їх безпосереднього використання у благодійницьких цілях, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства. (Абзац перший підпункту 5.1.21 пункту 5.1 статті 5 в редакції Закону № 1523-III від 02.03.2000)
Під безоплатною передачею слід розуміти надання товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій благодійній організації такими отримувачами або іншими особами, пов'язаними з ними. Порушення цього правила прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування.
Правила маркування та порядок розподілу товарів, отриманих як благодійна допомога, а також контролю за цільовим розподілом благодійної допомоги у вигляді конкретно наданих послуг або виконаних робіт встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Марковані товари, отримані з метою подання благодійної допомоги, які продаються за грошові кошти або інші види компенсації, та/або виручка, отримана за такий продаж, підлягають вилученню у недобросовісного продавця і конфіскуються в доход держави у встановленому порядку. (Абзац четвертий підпункту 5.1.21 пункту 5.1 статті 5 в редакції Закону № 794/97-ВР від 30.12.97).
Не підлягають звільненню від оподаткування операції з подання благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів та товарів (робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо товари (роботи, послуги) ввозяться (пересилаються) на митну територію Україні як благодійна допомога у кількості, що становить чи може становити загрозу конкурентноздатності аналогічним товарам (роботам, послугам) платників податку, Кабінет Міністрів України за заявою таких платників податку має право ввести обмеження на застосування пільги, встановленої цим пунктом стосовно окремої групи товарів на строк не менше 12 календарних місяців.
(Статтю 5 доповнено підпунктом 5.1.21 згідно із Законом № 644/97-ВР від 19.11.97 - набирає чинності з 01.01.98)
5.1.22. оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України; (Пункт 5.1 статті 5 доповнено підпунктом 5.1.22 згідно із Законом № 977-XIV від 15.07.99)
5.1.23. надання бібліотеками, що є у державній і комунальній власності, платних послуг фізичним і юридичним особам. (Пункт 5.1 статті 5 доповнено підпунктом 5.1.23 згідно із Законом № 1561-III від 16.03.2000)
5.2. Звільняються від оподаткування операції з:
5.2.5. продажу та безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам III-IV рівнів акредитації, внесеним до Державного реєстру наукових організацій, яким надається підтримка держави за умови використання їх виключно для власних потреб; (Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.5 згідно із Законом № 285-XIV від 01.12.98)
5.5. Звільнення від оподаткування, передбачені пунктами 5.1 та 5.3 цієї статті, за винятком підпункту 5.1.2 пункту 5.1, поширюються на операції з ввезення (пересилання) на митну територію України зазначених товарів (робіт, послуг). (Пункт 5.5 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1460-III від 17.02.2000)
Стаття 6. Ставки податку
6.1. Об'єкти оподаткування, що визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
6.1.1. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
6.2. Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з:
надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за межами України; забезпечення персоналом нерезидентів України; культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України;
6.3. Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на митній території України згідно з пунктами 5.1 та 5.2 цього Закону.
Стаття 7. Порядок обчислення і сплати податку
7.1. Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
7.2. Податкова накладна
7.2.1. Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
7.2.2. У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 5 цього Закону, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5.
7.2.3. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). (Абзац перший підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 644/97-ВР від 19.11.97)
Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом....
Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів (робіт, послуг) не більший двадцяти гривень, у разі продажу транспортних квитків та при виписуванні готельних рахунків. При цьому підставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий або платіжний документ). (Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом № 644/97-ВР від 19.11.97)
7.2.7. У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.
7.2.8. Платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання щодо:
операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнені від оподаткування;
операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України.
7.4. Податковий кредит
7.4.1. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду. (Абзац другий підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 977-XIV від 15.07.99)
7.4.2. У разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.
7.9. Податкові періоди
7.9.1. Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.
Стаття 9. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість
9.1. Центральний орган державної податкової служби України веде реєстр латників податку.
9.2. Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковий номер, що використовується для справляння податку.
9.3. Особи, що підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження. Форма заяви про реєстрацію встановлюється центральним органом державної податкової служби України.
(Абзац перший пункту 9.3 статті 9 в редакції Закону № 1955-III від 14.09.2000)
Якщо особа, що не підпадає під визначення пункту 2.1 як платник податку, у зв'язку з обсягами оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), меншими ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вважає за доцільне зареєструватись як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою. (Абзац другий пункту 9.3 статті 9 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1955-III від 14.09.2000)

* * *

ПРО ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ
ПІДПРИЄМСТВ

Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 335/94-ВР від 28.12.94 р.
(В редакції Закону № 283/97-ВР від 22.05.97)
(Витяг)
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1.18. Лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством. (Абзац перший пункту 1.18 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 977-XIV від 15.07.99)
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень.
1.19. Бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
1.23. Безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це:
товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;
роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;
товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.
1.30. Роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України. (Пункт 1.30 статті 1 в редакції Закону № 1523-III від 02.03.2000)
1.31. Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
(Статтю 1 доповнено пунктом 1.31 згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
1.32. Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. (Статтю 1 доповнено пунктом 1.32 згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
Стаття 3. Об'єкт оподаткування
3.1. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: - суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; - суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Стаття 4. Валовий доход
4.1. Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Валовий доход включає:
4.1.6. Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді:
сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями у порядку, визначеному пунктом 7.11 цього Закону, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи;
(Абзац другий підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
4.2. Не включаються до складу валового доходу: (Абзац перший пункту 4.2 статті 4 в редакції Закону № 639/97-ВР від 18.11.97)
4.2.7. Суми доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, створених згідно з нормами пункту 5.8 цього Закону, а також суми надходжень до інших неприбуткових установ і організацій, що відповідають вимогам пункту 7.11 цього Закону.
Стаття 5. Валові витрати
5.1. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
5.2. До складу валових витрат включаються:
5.2.2. Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій, у випадках, визначених у пункті 7.11 цього Закону, але не більше ніж чотири відсотки оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань, запроваджених пунктом 5.8 цієї статті. (Підпункт 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
5.2.13. Суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, але не більше ніж десять відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду. (Пункт 5.2 статті 5 доповнено підпунктом 5.2.13 згідно із Законом № 1805-III від 08.06.2000 - набирає чинності з 1 січня 2001 року)
5.3. Не включаються до складу валових витрат витрати на:
5.3.1. Потреби, не пов'язані з веденням основної діяльності, а саме:
організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
5.4. Особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку. До валових витрат включаються:
5.4.1. Витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
5.4.8. Витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат. (Абзац перший підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.
Не дозволяється відносити до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плати за видовищні заходи.
Додатково до витрат, визначених абзацом першим цього підпункту, відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв'язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від'їзду та приїзду.
Зазначені граничні норми встановлюються в гривнях:
в єдиній сумі для відряджень за кордон незалежно від країни відрядження та статусу населених пунктів;
в єдиній сумі для відряджень у межах України незалежно від статусу населених пунктів.
Сума добових визначається:
у разі відрядження у межах України та країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, - згідно з відмітками відряджуючої та приймаючої сторони на посвідченні про відрядження, форма якого затверджується центральним податковим органом;
у разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, - згідно з відмітками органів прикордонного контролю у паспорті або документі, що його замінює.
За відсутності зазначених відміток сума добових не включається до валових витрат платника податку.
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.
За запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити за власний рахунок переклад звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою.
Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом другим цього підпункту для інших відряджених осіб. Власник або уповноважена ним особа може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження.
5.4.9. До валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання та експлуатацію таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації):
закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів підвищення кваліфікації працівників такого платника податку;
дитячих, музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю;
багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад; (Підпункт 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
5.6. Особливості визначення складу витрат на оплату праці
5.6.1. З урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.
5.6.2. Додатково до виплат, передбачених підпунктом 5.6.1 цієї статті, до складу валових витрат платника податку включаються обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, а також внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством.
5.7. Особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи
5.7.1. До складу валових витрат платника податку відносяться суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового (в тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, нараховані на виплати, зазначені у підпункті 5.6.1 цієї статті, за ставками та у порядку, встановленому законом.
Стаття 7. Оподаткування операцій особливого виду
7.1. Оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій
7.1.1. Доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються платником податку виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.
7.1.2. Платник податку щоквартально подає розрахунок фінансових результатів товарообмінних (бартерних) операцій разом із податковою декларацією про прибуток до податкового органу за місцезнаходженням такого платника податку. (Підпункт 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
7.11. Оподаткування неприбуткових установ і організацій
7.11.1. Ця стаття застосовується до неприбуткових установ і організацій, які є: а) органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; (До 1 квітня 2001 року правами благодійних організацій, визначених Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", користуються неприбуткові організації, визначені в абзаці "а" підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 (крім політичних партій, їх блоків або об'єднань) згідно із Законом № 2136-III від 07.12.2000)
б) благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадськими організаціями, створеними з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями; науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами III-IV рівнів акредитації, внесеними до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, заповідниками, музеями-заповідниками; (Абзац "б" підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами № 639/97-ВР від 18.11.97, № 285-XIV від 01.12.98, № 1805-III від 08.06.2000 - набирає чинності з 1 січня 2001 року) (До 1 квітня 2001 року правами благодійних організацій, визначених Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" , користуються неприбуткові організації, визначені в абзаці "б" підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 (крім політичних партій, їх блоків або об'єднань) згідно із Законом № 2136-III від 07.12.2000)
в) пенсійними фондами, кредитними спілками, створеними у порядку, визначеному законом;
г) іншими, ніж визначені у абзаці "б" цього підпункту юридичними особами, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;
д) спілками, асоціаціями та іншими об'єднаннями юридичних осіб, житлово-будівельними кооперативами, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять основної діяльності, за винятком отримання пасивних доходів; (Абзац "д" підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639/97-ВР від 18.11.97)
е) релігійними організаціями, зареєстрованими у порядку, передбаченому законом. (До 1 квітня 2001 року правами благодійних організацій, визначених Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" , користуються неприбуткові організації, визначені в абзаці "е" підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 (крім політичних партій, їх блоків або об'єднань) згідно із Законом № 2136-III від 07.12.2000)
7.11.2. Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "а" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді:
коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
пасивних доходів;
коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.
7.11.8. Доходи або майно неприбуткових організацій, за винятком неприбуткових організацій, визначених у абзацах "а" та "в" підпункту 7.11.1, не підлягають розподілу між їх засновниками або учасниками та не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого засновника або учасника такої неприбуткової організації, її посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).
Доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "а" підпункту 7.11.1, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування виробничої діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (Абзац другий підпункту 7.11.8 пункту 7.11 статті 7 в редакції Закону № 639/97-ВР від 18.11.97).
У разі коли за наслідками звітного (податкового) року доходи кошторису на утримання зазначених організацій перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у складі кошторису наступного року.
(Абзац третій підпункту 7.11.8 пункту 7.11 статті 7 в редакції Закону № 639/97-ВР від 18.11.97).
При цьому з суми перевищення доходів над витратами зазначених неприбуткових організацій податок на прибуток, передбачений у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, не сплачується. (Абзац четвертий підпункту 7.11.8 пункту 7.11 статті 7 в редакції Закону № 639/97-ВР від 18.11.97).
Перелік платних послуг, які можуть надаватись зазначеними закладами, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
7.11.9. У разі коли доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року з джерел, визначених відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7, на кінець першого кварталу наступного за звітним року перевищують 25 відсотків загальних валових доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок з нерозподіленої суми прибутку за ставкою 30 відсотків до суми такого перевищення. Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами першого кварталу наступного за звітним року у строки, встановлені для інших платників податку.
Незалежно від положень абзацу першого цього підпункту, у разі коли неприбуткова організація отримує доход з джерел, інших ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7 цього пункту, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.
При підрахунку суми перевищення доходів над витратами згідно із абзацом першим цього підпункту, а також при визначенні сум оподатковуваного прибутку згідно із абзацом другим цього підпункту сума амортизаційних відрахувань не враховується.
(Підпункт 7.11.9 пункту 7.11 статті 7 в редакції Закону №639/97-ВР від 18.11.97)
7.11.10. З метою оподаткування центральний податковий орган веде реєстр всіх неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування згідно з положеннями цієї статті.
Державна реєстрація неприбуткових організацій здійснюється у порядку, передбаченому відповідним законодавством.
7.11.11. У разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані до доходу бюджету.
7.11.12. Центральний податковий орган встановлює порядок обліку і подання податкової звітності про використання коштів неприбуткових організацій та вирішує питання про виключення організацій з реєстру неприбуткових організацій і оподаткування їх доходів у разі порушення ними положень цього Закону та інших законодавчих актів про неприбуткові організації. Рішення центрального податкового органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.
7.11.13. Під терміном "державні послуги" слід розуміти будь-які платні послуги, обов'язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. До терміну "державні послуги" не включаються податки, збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування" .
Під терміном "пасивні доходи" слід розуміти доходи, отримані у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті.
Під терміном "основна діяльність" слід розуміти діяльність неприбуткових організацій з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових цінностей та нематеріальних активів, одержані позашкільними навчальними закладами, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутом. (Пункт 7.13 статті 7 доповнено підпунктом 17.13.6 згідно із Законом № 1841-III від 22.06.2000)
7.19. Тимчасово до 1 січня 2003 року не включаються до складу валових доходів платника податку доходи, отримані від продажу видавничої продукції замовнику або безпосередньому споживачу. (Статтю 7 доповнено пунктом 7.19 згідно із Законом № 2410-III від 17.05.2001)
7.20. Платники податку, зазначені у пунктах 7.11-7.13, 7.19 цієї статті, ведуть окремий облік доходів, які не включаються до складу валових доходів або звільняються від оподаткування згідно з нормами зазначених пунктів. При цьому:
до складу валових витрат таких платників податку не включаються витрати, понесені у зв'язку із одержанням таких звільнених доходів;
балансова вартість покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, які використовуються для одержання таких звільнених доходів, не бере участі у розрахунку приросту (убутку) балансової вартості згідно із пунктом 5.9 статті 5 цього Закону;
сума амортизаційних відрахувань, нарахованих на відповідну групу основних фондів, що використовуються для отримання таких звільнених доходів, не враховується у зменшенні скоригованого валового доходу згідно із пунктом 3.1 статті 3 цього Закону. У разі коли основні фонди використовуються як для одержання звільнених доходів, так і для інших доходів, які підлягають включенню до складу валових доходів згідно з цим Законом на загальних підставах, скоригований валовий дохід платника податку підлягає зменшенню на частку загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань, яка так відноситься до загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань звітного періоду, як сума доходів, що підлягає включенню до складу валових доходів згідно з цим Законом на загальних підставах, відноситься до загальної суми валових доходів з урахуванням звільнених.
У такому ж порядку ведеться окремий облік результатів фінансово-господарської діяльності за доходами, які враховуються у визначенні об'єкта оподаткування, що оподатковується за ставкою нижчою, ніж визначена у пункті 10.1 статті 10 цього Закону.
(Статтю 7 доповнено пунктом 7.20 згідно із Законом № 2410-III від 17.05.2001)
Стаття 8. Амортизація
8.1. Визначення амортизації
8.1.1. Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
8.1.4. Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування:
витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;
витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;
8.2. Визначення основних фондів та їх груп
8.2.1. Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Ця стаття не регулює порядок віднесення на витрати виробництва (обігу) платника податку витрат на придбання матеріальних цінностей, віднесених згідно з рішенням Кабінету Міністрів України до категорії малоцінних та швидкозношуваних предметів.
8.2.2. Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Стаття 16. Порядок нарахування та строки сплати податку
16.10. Бюджетні організації сплачують податок на прибуток, отриманий від господарської діяльності, щоквартально за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року.
Неприбуткові організації, визначені пунктом 7.11 цього Закону, сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності у загальному порядку.

* * *

ПРО БЛАГОДІЙНИЦТВО
ТА БЛАГОДІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Закон України № 531/97-ВР від 16.09.97 р.

Цей Закон визначає загальні засади благодійництва, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, гарантує державну підтримку її учасникам, створює умови для діяльності благодійних організацій відповідно до законодавства України.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів та понять
У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:
благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство;
благодійна діяльність - безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності;
благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з цим Законом;
благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги;
набувачі благодійної допомоги - фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу;
меценатство - добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги;
спонсорство - добровільна безприбуткова участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації винятково свого імені (назви), торгової марки.
Стаття 2. Засади благодійництва та благодійної діяльності
Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах законності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її учасників, гласності, добровільності та самоврядування.
Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на отримання державної підтримки.
Фізичні та юридичні особи можуть займатися благодійництвом разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку.
Президент України, депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також члени їх сімей можуть займатися благодійництвом і благодійною діяльністю тільки в межах отриманих і задекларованих доходів.
Стаття 3. Законодавство про благодійництво та благодійні організації
Законодавство про благодійництво та благодійні організації складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, що регулюють благодійництво та благодійну діяльність.
Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про благодійництво та благодійні організації, то застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 4. Основні напрями благодійництва та благодійної діяльності
Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:
сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;
поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;
подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;
сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;
сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;
подання допомоги талановитій творчій молоді;
сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;
подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;
сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;
сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;
сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.
Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
БЛАГОДІЙНИЦТВА ТА ДІЯЛЬНОСТІ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Стаття 5. Засновники благодійних організацій
Засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності.
Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) благодійної організації.
Засновники (засновник) благодійної організації на загальних зборах (з'їзді, конференції) приймають рішення про заснування благодійної організації, затверджують статут (положення), формують орган управління організацією, заслуховують звіти наглядової ради щодо контролю за цільовим використанням коштів і майна благодійної організації, вирішують інші питання, віднесені цим Законом та статутом (положенням) благодійної організації до їх компетенції.
Стаття 6. Організаційно-правові форми благодійних організацій
Благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах:
членська благодійна організація;
благодійний фонд;
благодійна установа;
інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).
Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником).
Стаття 7. Статус благодійних організацій
Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні.
До всеукраїнських благодійних організацій належать благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України та які мають свої відділення (філії, представництва) в більшості областей України.
До місцевих належать благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію відповідного регіону або адміністративно-територіальної одиниці.
До міжнародних належать благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.
Зареєстровані всеукраїнські та міжнародні благодійні організації мають право створювати відділення, філії, а також представництва в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Територія діяльності благодійної організації визначається відповідно до її статуту (положення).
Стаття 8. Державна реєстрація благодійної організації
Благодійна організація набуває права юридичної особи з моменту її державної реєстрації.
Державна реєстрація всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій здійснюється Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, а також відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій - відповідними місцевими органами виконавчої влади.
За державну реєстрацію благодійної організації вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, але не може бути більшим 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Для державної реєстрації благодійної організації подаються такі документи: заява засновників (засновника) чи їх уповноважених, статут (положення), протокол установчих зборів (з'їзду, конференції), відомості про засновників (засновника) та органи управління благодійної організації, відомості про місцеві відділення (філії, представництва) благодійної організації, документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Заява про державну реєстрацію благодійної організації розглядається в двомісячний термін з дня подання всіх необхідних документів. Про результати розгляду у 10-денний термін повідомляється заявнику. Орган, який здійснює державну реєстрацію, може проводити перевірку відомостей, що містяться в поданих документах. За результатами розгляду заяви приймається рішення про державну реєстрацію або відмову в державній реєстрації. Після державної реєстрації благодійної організації засновникам (засновнику) видається свідоцтво про реєстрацію за зразком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Зареєстрована благодійна організація вноситься до реєстру благодійних організацій, що ведеться органом, який здійснює державну реєстрацію, з присвоєнням відповідного номера. Порядок ведення реєстру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Дані реєстру щодо благодійних організацій, які зареєстровані Міністерством юстиції України, оприлюднюються в офіційних виданнях.
Благодійна організація зобов'язана після отримання свідоцтва про державну реєстрацію у місячний термін стати на облік у податкових органах за її місцезнаходженням.
Про зміни у статутних документах благодійна організація повідомляє у 10-денний термін до реєструючого органу.
Рішення про державну реєстрацію благодійної організації може бути анульоване у судовому порядку у разі встановлення реєструючим органом факту фальсифікації установчих документів.
Реєстрація декількох благодійних організацій під однією і тією ж назвою не допускається.
У випадку, коли з заявою про державну реєстрацію звертаються благодійні організації, що мають одну і ту ж назву, перевага надається благодійній організації, яка першою подала заяву про реєстрацію.
Стаття 9. Відмова у державній реєстрації благодійної організації
Порушення встановленого цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України порядку створення благодійної організації або наявність раніше зареєстрованої благодійної організації під такою ж назвою є підставами для відмови у державній реєстрації
Не може вважатися підставою для відмови в державній реєстрації благодійної організації надання їй юридичної адреси громадянином за місцем його помешкання (проживання).
Рішення про відмову у державній реєстрації благодійної організації може бути оскаржене у судовому порядку відповідно до законодавства України.
Стаття 10. Реорганізація благодійної організації
Реорганізація благодійної організації здійснюється за рішенням її вищого органу управління відповідно до вимог статуту (положення).
При реорганізації благодійної організації її права і обов'язки переходять до правонаступників.
Благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.
Стаття 11. Ліквідація благодійної організації
Ліквідація благодійної організації здійснюється в установленому законодавством порядку.
Стаття 12. Статут (положення) благодійної організації
Благодійна організація діє на підставі статуту (положення).
У статуті (положенні) зазначаються:
назва, місцезнаходження, статус та організаційно-правова форма благодійної організації;
предмет, цілі, завдання та основні форми благодійної діяльності;
порядок утворення і діяльності органів управління благодійної організації;
джерела фінансування та порядок використання майна і коштів благодійної організації;
порядок внесення змін до статуту (положення) благодійної організації;
порядок реорганізації або ліквідації благодійної організації, використання її майна і коштів в разі припинення діяльності;
умови і порядок прийняття в члени благодійної організації та вибуття з неї;
права і обов'язки членів благодійної організації.
До статуту (положення) можуть включатися інші положення, пов'язані з особливостями діяльності благодійної організації.
Статут (положення) благодійної організації не повинен суперечити законодавству України.
Стаття 13. Права благодійних організацій
З метою здійснення благодійної діяльності благодійні організації мають право:
самостійно вирішувати питання про подання благодійної допомоги її набувачам, використовувати цільові пожертвування, що подаються благодійниками на реалізацію благодійної програми згідно з умовами цього пожертвування;
утворювати відповідно до законодавства України свої відділення, філії, представництва;
об'єднуватися у спілки, асоціації та інші об'єднання, що створюються на добровільній основі і сприяють виконанню статутних завдань;
обмінюватися інформацією та спеціалістами з відповідними організаціями зарубіжних країн;
організовувати збір благодійних пожертвувань та внесків від фізичних та юридичних осіб, іноземних держав та міжнародних організацій;
постійно визначати форми, об'єкти, суб'єкти і обсяги благодійної допомоги;
відкривати рахунки (у національній та іноземній валютах) в установах банків;
засновувати засоби масової інформації, підприємства і організації, займатися видавничою діяльністю;
бути членом інших благодійних організацій;
мати власну символіку, яка підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про об'є-днання громадян" для реєстрації символіки об'єднань громадян;
популяризувати своє ім'я (назву), символіку;
мати інші права згідно з законодавством України.

Стаття 14. Обов'язки благодійної організації
Благодійна організація зобов'язана забезпечити виконання статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники благодійної організації не мають права отримувати матеріальних переваг і додаткових коштів у зв'язку із своїм становищем в цій організації, крім тих, що передбачені цим Законом.
Стаття 15. Благодійна програма
Благодійна програма приймається благодійною організацією і є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації.
На фінансування благодійних програм повинна використовуватися вся сума надходжень, що надійшла за фінансовий рік від підприємств і організацій, які перебувають у власності благодійної організації, за виключенням адміністративно-господарських витрат, пов'язаних з функціонуванням благодійної організації. За умови реалізації довгострокових програм використання коштів здійснюється відповідно до термінів, визначених цими програмами.
Стаття 16. Форми здійснення благодійної діяльності суб'єктами благодійництва
Благодійна допомога може подаватися набувачам у вигляді:
одноразової фінансової, матеріальної та іншої допомоги;
систематичної фінансової, матеріальної та іншої допомоги;
фінансування конкретних цільових програм;
допомоги на основі договорів (контрактів) про благодійну діяльність;
дарування або дозволу на безоплатне (пільгове) використання об'єктів власності;
дозволу на використання своєї назви, емблеми, символів;
подання безпосередньо допомоги особистою працею, послугами чи передачі результатів особистої творчої
діяльності;
прийняття на себе витрат по безоплатному, повному або частковому утриманню об'єктів благодійництва;
інших заходів, не заборонених законом.
Здійснення благодійними організаціями благодійної діяльності у вигляді надання конкретних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законодавством України порядку.
Стаття 17. Органи управління благодійної організації
Вищим органом управління благодійної організації є колегіальний орган (загальні збори, з'їзд, конференція), який здійснює свої повноваження згідно із статутом (положенням) благодійної організації.
До компетенції вищого органу управління благодійної організації належать затвердження статуту (положення) благодійної організації, внесення змін до нього, обрання виконавчого та контрольного органів благодійної організації, затвердження благодійних програм, визначення основних напрямів діяльності благодійної організації, прийняття рішень про реорганізацію та ліквідацію благодійної організації і вирішення інших питань, що передбачені статутом (положенням) про благодійну організацію.
Виконавчим органом благодійної організації є правління (комітет). Повноваження правління (комітету) визначаються статутом (положенням) благодійної організації. Для забезпечення поточної діяльності благодійної організації призна-чається адміністративно-виконавчий орган на чолі з президентом (директором), повноваження якого визначаються статутом (положенням).
Розпорядчі та контролюючі функції в благодійній організації здійснює наглядова рада, персональний склад якої визначається засновниками (засновником).
Члени виконавчого органу благодійної організації, крім президента (директора), не одержують заробітну плату за свою роботу в цьому органі. Витрати, обумовлені виконанням статутних обов'язків у цих органах, можуть бути відшкодовані за рахунок коштів благодійної організації за рішенням правління (комітету).
На працівників апарату благодійної організації поширюється законодавство України про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

РОЗДІЛ III. МАТЕРІАЛЬНО-ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 18. Майно благодійної організації
У власності благодійної організації можуть перебувати рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних підставах.
Благодійна організація має право здійснювати відносно майна та коштів, які знаходяться у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України.
пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів по реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благодійників;
доходи від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходження від підприємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації;
інші джерела, не заборонені законодавством України.
Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити.
Майно та кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.
Стаття 19. Джерела формування майна та коштів благодійних організацій
Майно та кошти благодійних організацій складають:
внески засновників (засновника) та інших благодійників;
благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особами в грошовій та натуральній формі;
надходження від проведення благодійних кампаній по збору благодійних пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів по реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благодійників;
доходи від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходження від підприємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації;
інші джерела, не заборонені законодавством України.
Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити.
Майно та кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.
Стаття 20. Господарська діяльність благодійної організації
Благодійна організація здійснює господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань.
Благодійна організація користується самостійністю у питаннях прийняття господарських рішень, визначення умов оплати праці працівників апарату благодійної організації, використання власних фінансових та матеріальних ресурсів відповідно до вимог законодавства.
Розмір витрат на утримання благодійної організації не може перевищувати 20 відсотків від кошторису цієї організації в поточному році.
Фізичні та юридичні особи, які віддають частину своїх прибутків, заощаджень або майна на благодійну діяльність, користуються податковими та іншими пільгами відповідно до законодавства України.
Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добродійні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів.
Стаття 21. Фінансова діяльність благодійної організації
Благодійна організація обліковує на окремих банківських рахунках кошти для господарської та благодійної діяльності як в національній, так і в іноземній валютах.
Порядок відкриття та ведення банківських рахунків благодійних організацій встановлюється Національним банком України.
Фінансова діяльність благодійної організації здійснюється відповідно до вимог законодавства України. Фінансова діяльність, спрямована на благодійництво, не розглядається як підприємницька або інша прибуткова діяльність.
Надходження благодійної організації від фінансової діяльності спрямовуються виключно на благодійництво і забезпечення господарської діяльності у розмірах та порядку, передбачених цим Законом.
Стаття 22. Контроль за діяльністю благодійної організації
Контроль за діяльністю благодійних організацій, в тому числі і порядком використання ними майна та коштів, призначених для благодійної допомоги, здійснюється органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
Контролюючі органи виконавчої влади в межах своїх повноважень мають право вимагати від благодійників та органів управління благодійної організації надання їм необхідних документів та отримувати необхідні пояснення. Благодійники, які передали своє майно, кошти та інші матеріальні цінності до благодійної організації, одержують на їх вимогу звіт про використання зазначених майна, коштів та цінностей. Якщо майно, кошти та інші матеріальні цінності передані за цільовим призначенням, звіт про їх використання подається благодійнику в обов'язковому порядку благодійною організацією.
Набувачі благодійної допомоги у формі благодійних внесків і пожертвувань, що мають цільовий характер (благодійні гранти), повинні звітувати перед благодійниками та благодійними організаціями про їх використання.

РОЗДІЛ IV. ДЕРЖАВА, БЛАГОДІЙНИЦТВО І БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 23. Державна підтримка благодійництва та благодійної діяльності
Держава в особі її органів влади гарантує і забезпечує захист передбачених законодавством України прав та інтересів фізичних і юридичних осіб - учасників благодійництва та благодійної діяльності.
Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність благодійних організацій, як і втручання благодійних організацій в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, крім випадів, передбачених цим Законом, забороняється.
Стаття 24. Звітність благодійної організації
Обсяг і форми статистичної звітності благодійних організацій встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням особливостей їх діяльності.
Форми, порядок складання та подання фінансової звітності про використання коштів та майна благодійними організаціями встановлюються центральним податковим органом з урахуванням особливостей благодійної діяльності.
Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про благодійництво та благодійні організації
Особи, винні у порушенні законодавства про благодійництво та благодійні організації, несуть відповідальність відповідно до законів України.

РОЗДІЛ V. МІЖНАРОДНА БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 26. Здійснення міжнародної благодійної діяльності
Учасники благодійної діяльності мають право здійснювати міжнародну благодійну діяльність відповідно до цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Міжнародна благодійна діяльність здійснюється шляхом участі в міжнародних благодійних проектах, участі в роботі міжнародних благодійних організацій, а також в інших формах, що не суперечать законодавству України, нормам і принципам міжнародного права.
Пріоритетним напрямом у міжнародній благодійній діяльності є співробітництво з українською діаспорою.
Набувачі благодійної допомоги та благодійні організації мають право отримувати пожертвування від фізичних та юридичних осіб іноземних держав.
Стаття 27. Благодійництво та благодійна діяльність іноземних громадян,
осіб без громадянства, іноземних і міжнародних організацій на території України.
Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні і міжнародні організації мають право здійснювати благодійництво та благодійну діяльність на території України. Однією із форм благодійництва є гуманітарна й інша матеріальна допомога, порядок та здійснення якої на території України визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України та законів України.

РОЗДІЛ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. До приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про благодійництво та благодійні організації" нормативно-правові акти України застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у двомісячний термін:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із Законом України "Про благодійництво та благодійні організації";
привести рішення Уряду у відповідність з цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;
відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

* * *
ПРО ПЕРЕДАЧУ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА
ДЕРЖАВНОЇ ТА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України № 147/98-ВР від 03.03.98 р.
(Витяг)

Стаття 4. Прийняття рішень про передачу об'єктів права державної власності у комунальну власність
1. Передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:
Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону;
органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.
2. Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
4. У разі, якщо передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, пропозиції щодо передачі зазначених об'єктів погоджуються ініціаторами такої передачі, зазначеними у статті 3 цього Закону, та подаються до Міністерства економіки України.
У пропозиціях зазначаються:
у разі передачі підприємства - його найменування, місцезнаходження, найменування органу, що здійснює функції з управління майном підприємства, стан приватизації (корпоратизації) підприємства, у разі прийняття рішення про його приватизацію (корпоратизацію), на поточний момент;
у разі передачі закріпленого за підприємством майна - назва майна, його місцезнаходження (для будівель і споруд), найменування підприємства, його місцезнаходження, найменування органу, що здійснює функції з управління майном підприємства.
Стаття 4-1. Особливості передачі об'єктів соціальної інфраструктури
1. Передача об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
2. Ініціатива щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
3. Рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.
Пропозиції щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення його загальних зборів, прийнятого більшістю голосів від числа працівників підприємства.
У разі, якщо передача об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність викликає необхідність залучення коштів державного бюджету на утримання та ремонт цих об'єктів, пропозиції щодо такої передачі погоджуються з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями виходячи з пріоритетів першочерговості поетапної передачі об'єктів соціальної інфраструктури, що визначаються Кабінетом Міністрів України. (Закон доповнено статтею 4-1 згідно із Законом № 1294-XIV від 15.12.99)
Стаття 4-2. Фінансування видатків, пов'язаних з утриманням об'єктів соціальної інфраструктури
1. Видатки місцевих бюджетів, пов'язані з утриманням і капітальним ремонтом об'єктів соціальної інфраструктури, переданих у комунальну власність, протягом бюджетного року, в якому здійснено передачу, фінансуються з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за рахунок трансфертів, передбачених у державному бюджеті на ці цілі, та пайової участі підприємств, господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у розмірі 30 відсотків суми їх витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури за відповідний період минулого року.
Порядок перерахування та використання трансфертів з Державного бюджету України, передбачених на фінансування видатків, пов'язаних з утриманням і капітальним ремонтом об'єктів соціальної інфраструктури, переданих у комунальну власність, визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок залучення і використання коштів підприємств, господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що спрямовуються на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, визначається в угодах, які укладаються між підприємствами, господарськими товариствами, створеними у процесі приватизації (корпоратизації), та відповідним органом місцевого самоврядування.
2. Починаючи з бюджетного року, наступного за роком передачі об'єктів соціальної сфери у комунальну власність, видатки, пов'язані з утриманням цих об'єктів, фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст, районів у містах (у разі передачі об'єктів соціальної інфраструктури у власність їх територіальних громад) або з обласних чи районних бюджетів (у разі передачі об'єктів соціальної сфери у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст).
Видатки місцевих бюджетів, пов'язані з утриманням об'єктів соціальної інфраструктури, враховуються під час визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. (Закон доповнено статтею 4-2 згідно із Законом № 1294-XIV від 15.12.99 )
Стаття 5. Прийняття рішень про передачу об'єктів комунальної власності у державну власність
1. Передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням:
сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; (Абзац другий частини першої статті 5 в редакції Закону № 1294-XIV від 15.12.99)
районних, обласних рад - щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.
2. Передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за наявності згоди на передачу Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених в абзацах другому, третьому та п'ятому частини першої статті 2 цього Закону, або органів, уповноважених управляти державним майном, - щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого майна).
3. Пропозиції щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність, на яку потрібна згода Кабінету Міністрів України, погоджуються з органом, уповноваженим управляти державним майном, до сфери управління якого пропонується передати об'єкт, а також погоджуються відповідно до абзаців третього - п'ятого частини третьої статті 4 цього Закону.
4. Пропозиції щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність, яка здійснюється без отримання згоди Кабінету Міністрів України, погоджуються відповідно до абзаців третього та четвертого частини третьої статті 4 цього Закону, а також з підприємством. (Частина четверта статті 5 в редакції Закону № 1294-XIV від 15.12.99)
5. Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 6. Комісія з питань передачі об'єктів
1. Передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.
У разі передачі об'єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об'єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об'єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.
Стаття 7. Умови передачі об'єктів
1. З державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об'єкти:
житлові будинки (разом із вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями) та гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом);
заклади освіти, дошкільного виховання, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, в тому числі не завершені будівництвом;
(Частина перша статті 7 в редакції Закону № 2182-III від 21.12.2000)
2. Передача об'єктів права, державної та комунальної власності шляхом обміну цими об'єктами здійснюється у визначеному цим Законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством України.
У разі передачі об'єктів права державної та комунальної власності шляхом обміну цими об'єктами до узгоджених відповідно до статей 4 і 5 цього Закону пропозицій щодо такої передачі додаються акти оцінки вартості об'єктів, затверджені органом, уповноваженим управляти державним майном, і відповідним органом місцевого самоврядування.
Вартість об'єктів передачі визначається за їх балансовою вартістю, а об'єктів незавершеного будівництва та акцій (часток, паїв) - відповідно до законодавства з питань оцінки об'єктів приватизації. (Статтю 7 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2182-III від 21.12.2000)
3. Передача підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією.
4. Об'єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
5. Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.
6. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
ПРО РЕГУЛЮВАННЯ ТОВАРООБМІННИХ (БАРТЕРНИХ) ОПЕРАЦІЙ У ГАЛУЗІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Закон України № 351-XIY від 23.12.98 р.
(Витяг)

Стаття 1. Загальні положення
1. Товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
Оцінка товарів за бартерними договорами здійснюється з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій. Умовою еквівалентності обміну за бартерним договором є обмін товарами (роботами, послугами) за цінами, що визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів. У випадках, передбачених законодавством України, контрактні ціни визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до індикативних цін.
2. У бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.
3. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право на проведення товарообмінних (бартерних) операцій відповідно до законодавства України.
Стаття 2. Строки проведення товарообмінних (бартерних) операцій
1. Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
4. У разі переоформлення в установленому порядку бартерного договору на інші види зовнішньоекономічного договору строки, передбачені цією статтею, не поновлюються і не перериваються. При цьому переоформлення здійснюється в установленому порядку, а строк грошової оплати високоліквідних товарів продовжується до 90 днів.
У разі коли замість поставок товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором, іноземний контрагент виконує свої зобов'язання шляхом перерахування коштів на рахунок суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України - сторони договору, підставою для зняття з контролю митного органу питання щодо імпортної частини за бартерним договором є подання зазначеним суб'єктом до митного органу довідки уповноваженого банку про надходження коштів у рахунок цього договору в установлені законодавством України строки на суму, еквівалентну вартості товарів (робіт, послуг), зазначених у договорі, та копії додаткових угод, які зумовлюють зміну характеру договору.
У разі зміни умов договору, що передбачає заміну зобов'язань щодо оплати товару іноземним контрагентом в грошовій формі на зобов'язання по постачанню товарів (робіт, послуг), український постачальник подає копії договору та додаткових угод до органу державної податкової служби України.
Стаття 3. Відповідальність за порушення строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій
1. Порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України передбачених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором.
Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.
2. Якщо заборгованість за бартерним договором виникла через обставини непереборної сили або форс-мажору, строки, передбачені частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення протягом дії цих обставин не стягується.
Настання та закінчення дії обставин непереборної сили повинно бути підтверджено довідкою офіційного органу, уповноваженого державою, де такі обставини мали місце. Обставини форс-мажору підтверджуються в установленому законом порядку.
3. У разі прийняття судом, арбітражним судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України або іншим уповноваженим арбітражем, в тому числі в іншій країні, позовної заяви про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання строків та інших умов, визначених бартерним договором, строки, передбачені частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
У разі прийняття судом, арбітражним судом рішення про відмову в позові повністю або частково чи припинення (закриття) провадження у справі або залишення позову без розгляду строки, передбачені частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено. У разі часткової відмови в позові пеня нараховується тільки в тій частині, в якій було відмовлено.
У разі прийняття судом, арбітражним судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом, арбітражним судом.
4. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійснення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації тягне за собою нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).
Органи державної митної служби України здійснюють контроль за надходженням товарів за імпортом згідно з бартерним договором та інформують органи державної податкової служби про порушення строків надходження товарів, передбачених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону.
Органи державної податкової служби України здійснюють контроль за своєчасним імпортом робіт і послуг згідно з бартерним договором та інформують органи державної митної служби України про фактичний експорт робіт і послуг для здійснення контролю за своєчасним надходженням товарів, що повинні бути імпортовані.
5. Органи державної податкової служби України мають право за наслідками документальних перевірок стягувати у безспірному порядку з суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України пеню, передбачену цією статтею.
6. Суми пені, стягненої відповідно до цієї статті, спрямовуються до Державного бюджету України у порядку, передбаченому законодавством України.
(Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2035-III від 05.10.2000)

* * *

ПРО ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 1192-XIV від 22.10.99 р.
(Витяг)

Стаття 1. Визначення термінів і понять
У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:
безоплатна допомога (пересилка, виконання робіт, надання послуг) - надання гуманітарної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій донорам;
гуманітарна допомога - цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв'язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров'я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об'єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 4 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації";
донори (іноземні, вітчизняні) - юридичні та фізичні особи в Україні або за її межами, які добровільно надають гуманітарну допомогу отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за її межами;
отримувачі гуманітарної допомоги - такі юридичні особи, яких зареєстровано в установленому Кабінетом Міністрів України порядку в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги:
а) підприємства громадських організацій інвалідів, ветеранів війни та праці, а також підприємства, установи та організації, що утримуються за рахунок бюджетів, та уповноважені ними державні установи;
б) благодійні організації, створені у порядку, визначеному Законом України "Про благодійництво та благодійні організації";
в) громадські організації інвалідів, ветеранів війни та праці, Товариство Червоного Хреста України та його обласні організації, творчі спілки, а також громадські організації, створені для здійснення передбаченої їх статутними документами екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності;
г) релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" ;
набувачі гуманітарної допомоги - фізичні та юридичні особи, які її потребують і яким вона безпосередньо надається. Набувачі гуманітарної допомоги з статусом юридичної особи визначаються відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" абзацу п'ятого цієї статті.
Стаття 2. Законодавство України про гуманітарну допомогу
Законодавство України про гуманітарну допомогу складається з Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", цього Закону, інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3. Підстави для здійснення гуманітарної допомоги та її переадресування
Підставою для започаткування процедури визнання допомоги гуманітарною є письмова пропозиція донора про її надання.
Підставою для здійснення гуманітарної допомоги в Україні є письмова згода отримувача гуманітарної допомоги на її одержання. Отримувач гуманітарної допомоги має такі самі права на її використання, що і набувач гуманітарної допомоги.
Зміну отримувача гуманітарної допомоги та її переадресування можливо здійснювати лише за погодженням з іноземними донорами за рішенням відповідної комісії з питань гуманітарної допомоги.
Стаття 4. Спеціально уповноважені державні органи з питань гуманітарної допомоги
До спеціально уповноважених державних органів з питань гуманітарної допомоги належать:
Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України;
комісія з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим;
комісії з питань гуманітарної допомоги при обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях.
До складу комісій з питань гуманітарної допомоги в обов'язковому порядку входять представники митних і податкових органів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ Україні, їх органів на місцях, Національного банку України чи його філій (територіальних управлінь) та, за їх згодою, народні депутати відповідних рад та представники громадських організацій.
У разі надання Україною гуманітарної допомоги іншим державам до складу Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України обов'язково додатково залучаються представники Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного комітету України по матеріальних резервах, Державного комітету у справах охорони державного кордону України.
Комісію з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України очолює віце-прем'єр-міністр Кабінету Міністрів України. Комісії з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях очолюють заступники керівників зазначених органів.
Положення про Комісію з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України та Типове положення про комісії з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 5. Повноваження комісій з питань гуманітарної допомоги
Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України здійснює:
визнання вантажів, коштів, у тому числі в іноземній валюті, виконаних робіт, наданих послуг гуманітарною допомогою;
контроль за транспортуванням, отриманням, збереженням, охороною, складуванням, розподілом, цільовим використанням, обліком гуманітарної допомоги, підготовкою відповідної статистичної звітності;
контроль за діяльністю комісій з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, які діють в межах наданих їм повноважень.
Комісії з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях мають право визнавати гуманітарною допомогою вантажі, зокрема збірні гуманітарні вантажі продуктів харчування з обмеженим терміном зберігання, предмети медичного призначення, одяг, взуття, м'який інвентар, предмети соціального призначення та реабілітації інвалідів. Вартісна оцінка або кількісні розміри цих вантажів визначаються Кабінетом Міністрів України.
У разі незгоди отримувача гуманітарної допомоги або іноземного донора з рішенням комісій з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях остаточне рішення приймає Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України.
У випадках стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров'я населення, або тяжкої хвороби конкретних фізичних осіб Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України може встановлювати спрощений порядок надання та розподілу гуманітарної допомоги або надавати тимчасові надзвичайні повноваження комісіям з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях.
Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України та відповідні комісії з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях забезпечують широку гласність у висвітленні через засоби масової інформації всіх аспектів своєї діяльності щодо отримання, розподілу та використання гуманітарної допомоги.
Стаття 6. Оподаткування гуманітарної допомоги
Гуманітарна допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, у грошовій або натуральній формі (крім підакцизних товарів), яка надається, ввозиться, пересилається в Україну, звільняється від оподаткування.
Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України може визнати гуманітарною допомогою, із звільненням від оподаткування та обов'язкових платежів до бюджету, такі підакцизні товари:
автомобілі швидкої медичної допомоги, легкові автомобілі спеціального призначення для Міністерства внутрішніх справ України;
транспортні засоби, призначені для перевезення більше ніж 8 осіб, що передаються у користування установам соціального захисту населення, державним закладам охорони здоров'я і навчальним закладам, громадським організаціям інвалідів, ветеранів війни та праці, Товариству Червоного Хреста України та його обласним організаціям, державним закладам системи реабілітації, фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт";
легкові автомобілі, які на момент ввезення на митну територію України були виготовлені не більш як 10 років тому, з об'ємом двигуна не більш як 1800 куб. см, що отримуються Міністерством праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, управліннями соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або Міністерством праці та соціальної політики України для подальшої передачі інвалідам, які перебувають в установленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту;
аудіо- та відеотехніка, призначена відповідно для сліпих і глухих, аудіо- та відеокасети з навчальними, соціальними, реабілітаційними програмами, інформацією з фізичної культури та спорту інвалідів, програмами для формування здорового способу життя, з лекціями нобелівських лауреатів;
шоколад з начинкою та без неї, інші шоколадні вироби, що входять до новорічних і різдвяних подарунків, отриманих у термін за два місяці до відповідних свят;
меблі, що передаються виключно у користування установам соціального захисту населення, державним закладам охорони здоров'я та навчальним закладам, громадським організаціям інвалідів, Товариству Червоного Хреста України та його обласним організаціям, релігійним організаціям, що зареєстровані у порядку, передбаченому Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Визнання гуманітарною допомогою вантажів (товарів), перелічених у частині другій цієї статті, здійснюється Комісією з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України у кожному конкретному випадку.
Якщо кошти або товари (роботи, послуги), звільнені від оподаткування як гуманітарна допомога, було використано не за цільовим призначенням, вони вважаються доходом і оподатковуються відповідно до законодавства України.
Гуманітарна допомога, що надається Україною, при її вивезенні за межі митної території України звільняється від сплати мита та митних зборів за митне оформлення таких вантажів. На підставі рішення про надання гуманітарної допомоги отримувачам гуманітарної допомоги за межами України держава забезпечує донорам України повернення суми податку на додану вартість.
Стаття 7. Порядок надходження та використання гуманітарної допомоги у вигляді іноземної валюти
Зарахування коштів в іноземній валюті на рахунки в іноземній валюті отримувача гуманітарної допомоги здійснюється без ліцензій (спеціального дозволу) Національного банку України за наявності рішення Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України про визнання цих коштів гуманітарною допомогою на основі зазначеного іноземним донором напряму використання. У дорученні на перерахування коштів на рахунок в іноземній валюті отримувача гуманітарної допомоги має бути визначено напрям використання гуманітарної допомоги.
Гуманітарна допомога у вигляді іноземної валюти, що зараховується на рахунок в іноземній валюті отримувача гуманітарної допомоги, не підлягає обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку і має бути використана виключно за цільовим призначенням.
Гуманітарна допомога у вигляді іноземної валюти не підлягає списанню у безспірному порядку з рахунків в іноземній валюті отримувача гуманітарної допомоги уповноваженими на це органами.
Відсотки, які нараховуються на залишки коштів гуманітарної допомоги, мають статус гуманітарної допомоги і використовуються виключно за цільовим призначенням.
Надходження гуманітарної допомоги на рахунки в іноземній валюті здійснюється у спеціальному порядку, визначеному Національним банком України.
Використання гуманітарної допомоги у вигляді іноземної валюти з рахунків в іноземній валюті отримувачів гуманітарної допомоги у межах цілей, визначених іноземним донором, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України спільно з Національним банком України.
Стаття 8. Митне оформлення вантажів з гуманітарною допомогою
Митне оформлення вантажів (товарів) без сплати митних зборів здійснюється митними органами України за наявності рішення відповідних комісій з питань гуманітарної допомоги про визнання таких вантажів (товарів) гуманітарною допомогою.
У разі виникнення спору рішення Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України про визнання вантажів (товарів) гуманітарною допомогою є остаточним для митного оформлення та виконання відповідних митних процедур.
Товари (предмети), що ввозяться (пересилаються) як гуманітарна допомога, підлягають першочерговому безкоштовному спрощеному декларуванню митним органам України відповідними установами та організаціями незалежно від форми власності, з обов'язковим проставленням у товаросупровідних документах, вантажних митних деклараціях клейма "Гуманітарна допомога. Продаж заборонено", завіреного печаткою митника. Установи та організації незалежно від форми власності, що здійснюють декларування митним органам України, у разі відмови декларування вантажів гуманітарної допомоги позбавляються права на декларування митних вантажів. Інструкція про першочергове безкоштовне спрощене декларування гуманітарної допомоги затверджується Державною митною службою України.
Строк перебування вантажів гуманітарної допомоги під митним контролем без митного оформлення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Митне оформлення гуманітарної допомоги здійснюється за місцезнаходженням її отримувача.
Стаття 9. Порядок ввезення (пересилання) товарів (предметів) на митну територію України
На митну територію України дозволяється ввезення лише таких товарів (предметів) гуманітарної допомоги, які, задовольняючи відповідні потреби набувачів гуманітарної допомоги в Україні, не створюють загрози життю чи здоров'ю фізичних осіб - набувачів гуманітарної допомоги та довкіллю України.
Товари (предмети) гуманітарної допомоги підлягають відповідному санітарному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному та екологічному контролю. Зазначені види контролю здійснюються безкоштовно у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідальність за якість і безпеку товарів, отриманих як гуманітарна допомога, на підставі висновків відповідних експертиз несе отримувач гуманітарної допомоги.
У разі відмови у документальному підтвердженні якості, безпеки та можливості споживання товарів (предметів) гуманітарної допомоги вони повинні бути вивезені за межі України або знищені у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Митне оформлення товарів (предметів) гуманітарної допомоги проводиться тільки після здійснення необхідних видів контролю.
Органи, які безпосередньо займаються санітарним, ветеринарним, фітосанітарним, радіологічним та екологічним контролем товарів (предметів) гуманітарної допомоги, забезпечують оперативне безкоштовне та якісне проведення цього контролю. Митні органи зобов'язані забезпечити оперативне безкоштовне проведення митного оформлення гуманітарних вантажів, а також їх цілісність під час перетину митного кордону України. Зазначені органи несуть відповідальність, у тому числі матеріальну, за проведення передбачених законодавством видів контролю та митного оформлення гуманітарних вантажів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Державний комітет у справах охорони державного кордону України, Державна митна служба України забезпечують першочергове проведення контролю гуманітарних вантажів під час перетину державного кордону України. Міністерство внутрішніх справ України забезпечує підтримку транспортування гуманітарних вантажів до місця призначення на території України.
У разі надання органами, що проводили контроль гуманітарної допомоги, висновків про непридатність до споживання товарів (предметів) гуманітарної допомоги Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання зазначеної гуманітарної допомоги.
ВИКОРИСТАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ
Товари (предмети) гуманітарної допомоги, які продаються за грошові кошти або передаються за інші види компенсації, та (або) виручка, отримана за такий продаж, вилучаються або конфіскуються у встановленому законом порядку.
Отримувачі гуманітарної допомоги, які допустили порушення законодавства про гуманітарну допомогу, за рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України виключаються з Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги.
Стаття 10. Порядок надання Україною гуманітарної допомоги
Керуючись гуманними принципами, Україна може надавати гуманітарну допомогу іншим державам.
Рішення про надання Україною гуманітарної допомоги приймається Верховною Радою України або Президентом України.
Порядок надання Україною гуманітарної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 11. Облік і контроль за отриманням та цільовим використанням гуманітарної допомоги
Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України, комісії з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях ведуть облік, статистичну звітність гуманітарної допомоги та Єдиний реєстр отримувачів гуманітарної допомоги.
Відповідні комісії з питань гуманітарної допомоги та органи державної податкової служби здійснюють контроль щодо використання гуманітарної допомоги за цільовим призначенням.
Митними органами України та філіями (територіальними управліннями) Національного банку України щомісячно складаються звіти за встановленою формою відповідно про митне оформлення вантажів з гуманітарною допомогою та про надходження на рахунки в іноземній валюті отримувачів гуманітарної допомоги коштів в іноземній валюті. Зазначені звіти подаються до Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України.
Бухгалтерський облік гуманітарної допомоги та відповідна звітність здійснюються отримувачами гуманітарної допомоги та набувачами гуманітарної допомоги (юридичними особами) у порядку, встановленому Міністерством фінансів України. У разі відсутності обліку щодо отримання та цільового використання гуманітарної допомоги вона вважається використаною не за цільовим призначенням.
Отримувач гуманітарної допомоги і набувач гуманітарної допомоги (юридична особа) щомісячно в установленому порядку подають до відповідної комісії з питань гуманітарної допомоги звіти про наявність та розподіл гуманітарної допомоги до повного використання всього обсягу отриманої гуманітарної допомоги.
Порядок списання товарів (предметів) гуманітарної допомоги, які мають певний термін експлуатації, визначається Кабінетом Міністрів України.
При отриманні іноземної валюти, яка надійшла як гуманітарна допомога на рахунок в іноземній валюті отримувача гуманітарної допомоги, він як юридична особа-резидент здійснює її облік окремо.
Стаття 12. Відповідальність за порушення законодавства про гуманітарну допомогу
Особи, винні у порушенні законодавства про гуманітарну допомогу, несуть відповідальність згідно із законами України.
Порушеннями законодавства про гуманітарну допомогу, що тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність згідно з законом, є:
використання гуманітарної допомоги не за цільовим призначенням;
Стаття 13. Підтримка іноземних громадян, які сприяють надходженню гуманітарної допомоги в Україну
Іноземні громадяни, які доставляють, супроводжують гуманітарну допомогу та організовують її надходження в Україну, координатори міжнародних гуманітарних програм мають право на першочергове, безкоштовне візове обслуговування, а також на поселення в готелях за тарифами, встановленими для громадян України.
Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України, відповідні комісії з питань гуманітарної допомоги при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях зобов'язані разом з отримувачами гуманітарної допомоги надавати підтримку у придбанні залізничних та авіаційних квитків іноземним громадянам, які доставляють, супроводжують гуманітарну допомогу та організовують її надходження в Україну, координаторам міжнародних гуманітарних програм.
Стаття 14. Обмеження ввезення як гуманітарної допомоги сільськогосподарської продукції, продовольства та інших товарів, а також кількісне та вартісне обмеження пільгового ввезення гуманітарних вантажів одним отримувачем
Обсяги та номенклатура сільськогосподарської продукції, продовольства, друкованої продукції, будівельних матеріалів та інших товарів, які можуть бути ввезені в Україну як гуманітарна допомога, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Граничні обсяги пільгового отримання гуманітарної допомоги одним отримувачем за кількісною або вартісною оцінкою встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням кількості населення, що потребує допомоги від цього отримувача.
Гуманітарна допомога, що надходить понад встановлені Кабінетом Міністрів України обсяги, підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

* * *

ПРО ЗАКУПІВЛЮ ТОВАРІВ, РОБІТ І ПОСЛУГ ЗА ДЕРЖАВНІ КОШТИ
Закон України № 1490-Ш від 22.02.2000 р.
(Витяг)

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення основних термінів замовник - органи державної влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм установи та організації, а також установи і підприємства, уповноважені відповідно Кабінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти;
органи державної влади - орган законодавчої влади, міністерства, інші центральні чи місцеві органи виконавчої влади, органи судової влади чи прокуратури;
державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом;
державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти державних цільових фондів, кошти Пенсійного фонду України, державні кредитні ресурси;
постачальник (виконавець) (далі - виконавець) - суб'єкт господарювання (резидент або нерезидент), який підтвердив намір взяти участь у процедурі закупівлі та подає чи подав тендерну пропозицію;
товари - продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів;
роботи - будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самого будівництва;
послуги - будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування;
тендерна документація - документація, що готується замовником та передається виконавцям для підготовки ними тендерних пропозицій щодо предмету закупівлі;
тендерний комітет - група спеціалістів, що призначається замовником відповідальною за здійснення процедур закупівлі згідно з положеннями цього Закону;
тендерна пропозиція - пропозиція щодо певного предмета закупівлі, яка готується та подається виконавцем замовнику відповідно до вимог тендерної документації;
альтернативна тендерна пропозиція - пропозиція, яка може бути подана виконавцем замовнику додатково у складі тендерної пропозиції, якщо це передбачено процедурою закупівлі, і відрізняється від пропозиції, розробленої відповідно до умов, передбачених тендерною документацією;
акцепт тендерної пропозиції - прийняття замовником тендерної пропозиції та надання згоди на її оплату. Тендерна пропозиція вважається акцептованою, якщо замовником в установлений у тендерних документах строк подано письмове підтвердження виконавцю у акцепті тендерної пропозиції після визначення його переможцем процедури закупівлі;
торги - порядок здійснення конкурентного відбору виконавців щодо закупівлі товарів, виконання робіт, надання послуг за процедурами, встановленими цим Законом;
преференційна поправка - спосіб надання замовником переваги вітчизняному виробнику при визначенні переможця процедур закупівель шляхом застосування відсоткової межі до ціни його тендерної пропозиції у порівнянні з найбільш вигідною серед поданих у розмірах, встановлених цим Законом;
договір про закупівлю - будь-який договір купівлі між замовником та виконавцем - переможцем процедур закупівлі, який укладається в результаті їх здійснення;
забезпечення тендерної пропозиції (далі - тендерне забезпечення) - надання виконавцем замовнику гарантій щодо забезпечення виконання ним зобов'язань, які виникають у зв'язку з поданням тендерних пропозицій, включаючи такі способи забезпечення, як банківські гарантії, резервні акредитиви, чеки, згідно з якими первинне зобов'язання несе будь-який банк, депозити у готівкових коштах, векселі;
забезпечення виконання договору про закупівлю - надання виконавцем замовнику гарантій виконання ним вимог договору про закупівлю, включаючи такі способи забезпечення, як банківські гарантії, резервні акредитиви, чеки, згідно з якими первинне зобов'язання несе будь-який банк, депозити у готівкових коштах, векселі;
вітчизняний виробник - суб'єкт підприємництва - резидент, який здійснює виробництво товарів, виконує роботи чи надає послуги на території України.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів.
Стаття 3. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг
1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг (далі - уповноважений орган) визначається Кабінетом Міністрів України.
2. Основними функціями уповноваженого органу є:
розробка нормативно-правових актів щодо функціонування системи державних закупівель;
проведення обліку закупівель шляхом збирання інформації про заплановані закупівлі та торги, що відбулися;
участь в економічному обгрунтуванні окремих статей видатків Державного бюджету України;
погодження іншої, ніж відкриті торги, процедури закупівлі, що здійснюється у порядку, встановленому уповноваженим органом;
підготовка та подання до Кабінету Міністрів України квартальних звітів щодо здійснення замовниками закупівель;
розгляд та надання висновків із спірних питань у разі їх виникнення до моменту укладення угоди про закупівлю;
роз'яснення порядку застосування законодавства України про закупівлі;
подання разом із Рахунковою палатою до Верховної Ради України щорічного звіту щодо здійснення замовниками закупівель;
контроль за дотриманням законодавства щодо закупівель;
подання матеріалів у правоохоронні органи стосовно фактів про порушення правил закупівель, за які передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність;
співробітництво з органами Антимонопольного комітету України щодо виявлення порушень антимонопольного законодавства у сфері здійснення закупівель;
консультаційна та методична допомога замовникам у здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг, у тому числі надання зразків тендерної документації, іншої інформації щодо здійснення закупівель;
організація навчання спеціалістів у сфері здійснення закупівель та підвищення їх кваліфікації з виданням відповідного сертифіката встановленого зразка;
міжнародне співробітництво у сфері закупівель та підтримка участі вітчизняних товаровиробників у торгах щодо закупівель за межами України;
видання "Вісника державних закупівель".
3. Уповноважений орган має право:
подавати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення замовника, відповідального за здійснення процедури закупівлі, у разі якщо предмет закупівлі належить до сфери діяльності кількох замовників;
вимагати від замовників звіт про результати здійснення процедури закупівлі відповідно до цього Закону та реалізацію договорів про закупівлю;
установлювати строки надання замовниками інформації про закупівлі, що плануються, укладені договори про закупівлі та їх виконання;
у разі виявлення порушень у процедурах закупівель вживати заходів згідно із цим Законом;
створювати регіональні видання "Вісника державних закупівель", визначати межі його розповсюдження та умови публікації оголошень в ньому;
визначати своїм рішенням:
форму або зразок оголошення про проведення процедур закупівлі та запрошення до участі в них;
додаткову інформацію, яка зазначається в оголошенні та запрошенні;
форму звіту про результати здійснення процедури закупівлі та додаткові вимоги до нього.
Стаття 5. Недискримінація виконавців
Вітчизняні та іноземні виконавці беруть участь у процедурі закупівлі на рівних умовах відповідно до положень цього Закону, за винятком випадків, коли застосовуються положення статті 6 цього Закону.
Стаття 6. Умови захисту вітчизняного ринку
1. Замовник надає перевагу тендерній пропозиції, поданій вітчизняним виробником, шляхом застосування преференційної поправки до її ціни або обмежує участь у процедурі закупівлі виключно вітчизняними виробниками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за умови, що очікувана вартість предмета закупівлі не перевищує суму, еквівалентну:
для товарів - 200 тисячам євро;
для послуг - 300 тисячам євро;
для робіт - 4 мільйонам євро.
Розмір преференційної поправки повинен становити 10 відсотків ціни тендерної пропозиції.
2. Замовник застосовує преференційну поправку до ціни тендерної пропозиції, поданої підприємствами Українського товариства сліпих, Українського товариства глухих, Спілки організацій інвалідів України та підприємствами України, працівниками яких є особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, незалежно від суми очікуваної вартості закупівлі.
У цих випадках розмір преференційної поправки повинен становити 15 відсотків ціни тендерної пропозиції, навіть за умови участі у процедурі закупівлі лише вітчизняних виробників.
3. У разі якщо предметом закупівлі є послуги чи роботи, що здійснюються на території України, замовник має право вимагати від іноземного виконавця, що бере участь у процедурі закупівлі, виконання цих послуг чи робіт з використанням вітчизняної сировини, матеріалів та робочої сили.
4. Про застосування умов, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, замовник повинен поінформувати виконавців у оголошенні про здійснення процедури закупівлі. Рішення замовника про застосування таких умов не може бути змінено до закінчення процедури закупівлі.
Стаття 7. Несхвальні дії виконавців
1. За погодженням з уповноваженим органом замовник зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію у разі, якщо він має незаперечні докази того, що виконавець пропонує, дає або погоджується дати прямо або опосередковано будь-якій посадовій особі чи колишньому службовцю замовника, іншого державного органу винагороду в будь-якій формі (пропозиція про найм на роботу, цінна річ, послуга тощо) з метою вплинути на прийняття рішення щодо визначення переможця процедури закупівлі або на застосування замовником певного виду процедури закупівлі.
2. Інформація про відхилення тендерної пропозиції та підстави для відхилення у разі підтвердження зазначених у частині першій цієї статті несхвальних дій виконавця подається замовником у звіті про результати проведення процедури закупівлі та протягом семи календарних днів повідомляється виконавцю, який їх допустив.

РОЗДІЛ II. ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАКУПІВЛІ
Стаття 8. Публікація оголошень про здійснення закупівлі
1. Оголошення про заплановану закупівлю чи про проведення процедури попередньої кваліфікації публікуються у "Віснику державних закупівель", що видається уповноваженим органом, в інших друкованих засобах масової інформації, у відповідних міжнародних виданнях згідно з частиною третьою цієї статті.
2. Процедура закупівлі не може здійснюватися до публікації оголошення про неї у "Віснику державних закупівель", за винятком:
здійснення закупівлі, очікувана вартість якої або частка державних коштів у якій не перевищує суму, еквівалентну 10 тисячам євро (для робіт - 40 тисячам євро);
застосування замовником процедури закупівлі у одного виконавця чи торгів з обмеженою участю у порядку, встановленому цим Законом.
3. Оголошення про заплановану закупівлю чи про проведення процедури попередньої кваліфікації розміщуються у відповідних міжнародних виданнях чи міжнародній мережі електронного зв'язку у разі, якщо очікувана вартість предмета закупівлі перевищує суму, еквівалентну:
для товарів - 200 тисячам євро;
для послуг - 300 тисячам євро;
для робіт - 4 мільйонам євро.
Стаття 9. Форма повідомлень під час здійснення процедур закупівлі
1. Дійсними визнаються тільки ті заяви та повідомлення, що були подані у письмовій формі, встановленій замовником.
2. Якщо під час здійснення процедур закупівлі сторони передавали інформацію в інших формах, ніж письмова, зміст такої інформації повинен бути письмово підтверджений ними.
Стаття 10. Мова, що застосовується під час здійснення процедури закупівлі
1. Оголошення про здійснення процедури закупівлі, запрошення до участі у процедурах закупівлі, повідомлення про проведення процедури попередньої кваліфікації, а також тендерна документація готуються українською мовою та однією з іноземних мов, що використовуються у міжнародній торгівлі, у разі якщо участь у процедурі закупівлі не обмежується вітчизняними виконавцями. Тексти повинні бути автентичними, визначальним є україномовний текст.
Стаття 11. Відмова в участі у процедурі закупівлі
1. Рішення про відмову виконавцю в участі у процедурі закупівлі приймається у разі, якщо:
виконавця у встановленому порядку визнано банкрутом чи стосовно нього порушено справу про банкрутство;
замовник отримав інформацію про те, що:
фізичну особу, яка є виконавцем, було засуджено за злочин, вчинений під час здійснення процедури закупівлі, чи інший злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому порядку;
посадову особу виконавця, яку призначено ним відповідальною за здійснення процедури закупівлі, було засуджено за злочин, пов'язаний з порушенням процедури закупівлі, чи інший злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому порядку.
2. Причини відмови виконавцю в участі у процедурі закупівлі відповідно до цієї статті зазначаються у звіті про результати проведення процедури закупівлі і протягом семи календарних днів з дня прийняття відповідного рішення повідомляються заінтересованому виконавцю.
Стаття 12. Тендерні комітети та обмеження щодо участі в них
1. Порядок створення і головні функції тендерних комітетів визначаються окремим рішенням уповноваженого органу.
Особи, які є близькими родичами (подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки) керівників
або представників виконавців (юридичних, а також фізичних осіб) не можуть входити до складу тендерного комітету, а також бути експертами з питань щодо дотримання процедури закупівлі.
Стаття 13. Процедури здійснення закупівлі
Закупівля може здійснюватися шляхом таких процедур:
відкритих торгів;
торгів з обмеженою участю;
двоступеневих торгів;
запиту цінових пропозицій (котирувань);
закупівлі в одного постачальника (виконавця).
Стаття 14. Умови застосування процедур закупівель
1. Основною процедурою здійснення закупівель є відкриті торги.
2. Застосування інших, ніж відкриті торги, процедур закупівлі, очікувана вартість яких дорівнює або перевищує 100 тисяч євро, потребує погодження з уповноваженим органом у встановленому ним порядку.
3. Замовник не має права ділити закупівлю на частини з метою уникнути застосування процедур, передбачених цим Законом.
Стаття 15. Кваліфікаційні вимоги до виконавців
1. Замовник може вимагати від виконавця надання інформації щодо його відповідності таким кваліфікаційним вимогам:
наявність відповідного дозволу або ліцензії на виконання певних робіт чи послуг;
наявність коштів, обладнання та працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;
сплата податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених законодавством України;
здійснення підприємницької діяльності відповідно до положень його статуту;
відсутність підстав для відмови в торгах, передбачених статтею 11 цього Закону;
виконання аналогічних договорів.
2. Кваліфікаційні вимоги, встановлені цією статтею, зазначаються у документації, необхідній для здійснення процедури попередньої кваліфікації (якщо така процедура застосовується), тендерній документації чи інших документах, пов'язаних з поданням тендерних пропозицій.
3. Замовник не повинен встановлювати дискримінаційні вимоги до виконавців.
4. Замовник відхиляє пропозицію виконавця щодо участі у процедурі закупівлі на будь-якому етапі у разі, якщо:
виконавець надає недостовірну інформацію щодо його відповідності встановленим кваліфікаційним вимогам;
виконавець не відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам;
виконавець вчиняє дії, передбачені статтею 7 цього Закону.
Стаття 16. Процедура попередньої кваліфікації виконавців
1. До оголошення про здійснення процедури закупівлі чи до надання запрошення до участі у процедурі закупівлі замовник має право здійснити процедуру попередньої кваліфікації виконавців.
2. Інформація про здійснення процедури попередньої кваліфікації підлягає публікації у "Віснику державних закупівель", у відповідних міжнародних виданнях згідно з положеннями частини третьої статті 8 цього Закону та повинна бути надіслана виконавцям не пізніше ніж за 45 календарних днів до оголошення торгів або надання запрошень до участі у процедурах закупівлі. В окремих випадках цей строк може бути скорочено до 15 календарних днів з викладенням причин зміни у звіті про результати здійснення процедури закупівлі.
3. В інформації про здійснення процедури попередньої кваліфікації обов'язково зазначаються:
найменування та адреса замовника;
вид, кількість та місце поставки товарів, вид та місце виконання робіт або вид та місце надання послуг;
строки поставки товарів, виконання робіт, надання послуг;
визначення вимог, яким повинен відповідати виконавець;
місце та остаточний строк подання заявок на участь у процедурі попередньої кваліфікації;
інша необхідна інформація, що обгрунтовано вимагається замовником.
4. Замовник не пізніше ніж за 14 календарних днів до остаточного строку подання заявок на участь у процедурі попередньої кваліфікації надає всім виконавцям, що виявили бажання брати участь у процедурі:
інструкції щодо підготовки та подання заявок на участь у процедурі попередньої кваліфікації;
стислий виклад критеріїв та процедури оцінки відповідності кваліфікаційним вимогам;
інформацію про документи, необхідні виконавцю для підтвердження відповідності поставленим вимогам;
прізвища, посади та способи зв'язку з представниками замовника, відповідальними за здійснення цієї процедури.
5. Замовник здійснює відбір виконавців для подальшої участі у процедурі закупівлі виключно на підставі їх відповідності умовам, зазначеним у частинах третій та четвертій цієї статті.
6. Замовник протягом п'яти календарних днів після завершення процедури попередньої кваліфікації повідомляє кожного виконавця, що брав у ній участь, про результати її здійснення.
7. До подальшої участі у процедурі закупівлі допускаються лише ті виконавці, які пройшли відбір за результатами здійснення процедури попередньої кваліфікації.
Стаття 17. Звіт про результати здійснення процедури закупівлі
1. У звіті про результати здійснення процедури закупівлі за встановленою формою, який зберігається замовником протягом трьох років, обов'язково зазначаються:
стислий опис предмета закупівлі;
найменування та адреси виконавців, що подали тендерні пропозиції, заявки на участь у процедурі попередньої кваліфікації, найменування та адреса виконавця, з яким укладено договір про закупівлю, а також ціна цього договору;
ціна і стислий опис інших основних умов кожної тендерної пропозиції та договору про закупівлю, а також додаткові умови, запропоновані виконавцями;
стислий виклад критеріїв порівняння та оцінки тендерних пропозицій і визначення переможця процедури закупівлі;
у разі відхилення окремих або всіх тендерних пропозицій - обгрунтування підстав відхилення;
дата публікації оголошення про заплановану закупівлю та оголошення про результат здійсненої закупівлі у "Віснику державних закупівель";
виклад причин і обставин, якими керувався замовник торгів під час обрання іншої процедури закупівлі, ніж процедура відкритих торгів, з обгрунтуванням її вибору;
стислий виклад будь-яких запитів щодо роз'яснення умов здійснення процедури попередньої кваліфікації або тендерної документації, відповідей на них, а також будь-яких змін цієї документації;
у разі якщо в результаті торгів не було укладено договір про закупівлю, - виклад підстав такого рішення;
у разі застосування умов, передбачених статтею 6 цього Закону, - виклад підстав такого застосування;
у разі відхилення тендерної пропозиції відповідно до положень цього Закону - виклад підстав для відхилення;
відомості про кваліфікацію виконавців, що подали тендерні пропозиції; заявки на участь у процедурі попередньої кваліфікації або запис про відсутність таких заявок; підстави застосування процедури попередньої кваліфікації виконавців; подані оскарження, позови та результати їх розгляду; зупинення процедури закупівлі; склад тендерного комітету.
2. За винятком випадків, коли цього вимагає рішення суду, арбітражного суду, тендерний комітет не повинен розкривати:
інформацію, надання якої суперечить законодавству, не відповідає державним інтересам, законним комерційним інтересам сторін чи порушує принципи чесної конкуренції;
інформацію, що стосується розгляду, оцінки та порівняння тендерних пропозицій, крім зазначеної в абзаці шостому частини першої цієї статті.

РОЗДІЛ III. ПРОЦЕДУРИ ВІДКРИТИХ ТОРГІВ ТА ТОРГІВ З ОБМЕЖЕНОЮ УЧАСТЮ
Стаття 18. Умови застосування процедур відкритих торгів та торгів з обмеженою участю щодо закупівлі товарів, робіт, послуг
1. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право надавати всі заінтересовані виконавці, запрошені замовником шляхом публікації оголошення відповідно до положень статті 8 цього Закону.
2. Під час проведення торгів з обмеженою участю тендерні пропозиції мають право надавати лише ті виконавці, які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі.
3. Процедури торгів з обмеженою участю можуть застосовуватися у разі, якщо:
товари, роботи чи послуги через їх складний або спеціалізований характер можуть бути запропоновані обмеженою кількістю виконавців;
закупівля товарів, робіт чи послуг у зв'язку з їх спеціальним призначенням становить державну таємницю.
4. Під час проведення торгів з обмеженою участю замовник запрошує до участі у процедурі закупівлі таку кількість виконавців, яка могла б забезпечити вибір найбільш вигідної пропозиції та конкуренцію, але не менше двох.
Стаття 19. Інформування виконавців про проведення процедури відкритих торгів та торгів з обмеженою участю
1. В оголошенні про проведення відкритих торгів обов'язково зазначаються:
найменування та юридична адреса замовника торгів;
вид, кількість та місце поставки товарів або вид і місце проведення робіт або надання послуг;
строк поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;
кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати виконавці;
інформація про застосування умов захисту вітчизняного виробника відповідно до положень статті 6 цього Закону;
способи та місце отримання тендерної документації та розмір плати за неї (якщо таку плату встановлено замовником);
місце та строк подання тендерних пропозицій;
місце та дата розкриття тендерних пропозицій.
2. У запрошенні до участі у торгах з обмеженою участю обов'язково повинна бути зазначена інформація, передбачена абзацами другим - сьомим частини першої цієї статті.
3. Строк для подання тендерних пропозицій має становити 45 календарних днів від дати опублікування оголошення про проведення торгів чи відправлення запрошення до участі в них. В окремих випадках цей строк може бути скорочено до 15 календарних днів. Причини скорочення строку викладаються у звіті; вони не повинні свідчити про наміри замовника послабити конкуренцію між виконавцями.
Стаття 20. Порядок надання тендерної документації
1. Замовник надсилає виконавцю тендерну документацію протягом семи календарних днів з дня отримання від виконавця запиту про надання необхідних документів.
2. У разі проведення торгів з обмеженою участю на закупівлю товарів і послуг тендерна документація надсилається одночасно із запрошенням до участі у торгах.
3. За надання тендерної документації замовник має право вимагати плату, яка не повинна перевищувати суму, необхідну для покриття витрат на підготовку такої документації та її розсилання.
4. У разі проведення торгів на закупівлю робіт тендерна документація надсилається після попередньої оплати виконавцем витрат на її підготовку.
5. У разі здійснення процедури попередньої кваліфікації тендерна документація надсилається всім виконавцям, що за її результатами пройшли відбір.
Стаття 21. Тендерна документація
1. Тендерна документація повинна містити:
інструкцію щодо підготовки тендерних пропозицій;
перелік критеріїв, які висуваються тендерним комітетом з метою оцінки відповідності виконавців встановленим кваліфікаційним вимогам;
інформацію про необхідність документального підтвердження відповідності виконавців встановленим кваліфікаційним вимогам;
інформацію про характер і необхідні технічні та якісні характеристики предмета закупівлі, у тому числі:
- відповідну технічну специфікацію, плани, креслення, малюнки, підготовлені відповідно до частин другої та третьої цієї статті;
- кількість товару;
- місце, де мають бути виконані роботи чи надані послуги;
- додаткові послуги, які мають бути надані;
- строки поставки товарів, виконання робіт, надання послуг;
перелік критеріїв та методику їх оцінки для визначення найкращої тендерної пропозиції;
зазначення основних умов, які обов'язково будуть включені до договору про закупівлю чи проекту договору про закупівлю;
опис окремої частини або частин предмета закупівлі, щодо яких можуть бути подані тендерні пропозиції у разі, якщо виконавцям дозволяється подати тендерні пропозиції тільки стосовно частини товарів, робіт чи послуг, що закуповуються;
спосіб оцінки і порівняння альтернативних тендерних пропозицій;
методику розрахунку ціни тендерної пропозиції із зазначенням того, чи повинна вона включати інші елементи, крім вартості самих товарів, робіт чи послуг, наприклад, витрати на транспортування, страхування, навантаження, розвантаження, сплату митних тарифів, податків тощо;
інформацію про валюту (валюти), у якій (яких) має бути розрахована і зазначена ціна тендерної пропозиції;
зазначення мови (мов), якою (якими) мають бути складені тендерні пропозиції;
вимоги замовника щодо надання тендерного забезпечення та забезпечення виконання договору про закупівлю;
умови повернення чи неповернення тендерного забезпечення;
зазначення способу, місця та кінцевого строку подання тендерних пропозицій;
виклад процедури надання роз'яснень щодо тендерної документації, а також повідомлення про намір замовника провести збори виконавців;
зазначення строку, протягом якого тендерні пропозиції вважаються дійсними;
зазначення місця, дати та часу розкриття тендерних пропозицій;
зазначення прізвища, посади та адреси однієї чи кількох посадових осіб або інших працівників замовника, уповноважених здійснювати зв'язок із виконавцями;
інформацію про додаткові умови, необхідні для акцепту тендерної пропозиції.
2. Технічна специфікація, плани, креслення, малюнки чи описи предмета закупівлі, що вимагаються замовником, повинні містити:
детальний опис товарів, робіт, послуг, що закуповуються, з викладенням об'єктивних технічних та якісних характеристик;
вимоги щодо технічних характеристик функціонування предмета закупівлі у разі, якщо опис скласти неможливо або коли доцільнішим є наведення таких показників;
посилання на стандартні характеристики, вимоги, умовні позначення та термінологію товарів, робіт чи послуг, що закуповуються з використанням існуючих міжнародних або національних стандартів, норм та правил.
3. Технічна специфікація не повинна містити посилань на конкретні торговельну марку чи фірму, патент, конструкцію або тип предмета закупівлі, джерело його походження або виробника. У разі коли таке посилання є необхідним, специфікація повинна містити вираз "або еквівалент".
Стаття 22. Надання роз'яснень щодо тендерної документації та внесення до неї змін
1. Виконавець має право не пізніше ніж за сім календарних днів до закінчення строку подання тендерних пропозицій звернутися до замовника за роз'ясненнями щодо тендерної документації. Замовник протягом трьох робочих днів повинен дати відповідь на запит виконавця.
2. Не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення строку подання тендерних пропозицій замовник має право з власної ініціативи чи за результатами запитів виконавців внести зміни до тендерної документації та повідомити про зазначені зміни письмово всіх виконавців, яким замовник надав тендерну документацію.
3. Якщо замовник проводить збори з метою роз'яснення будь-яких запитів щодо тендерної документації, він повинен вести протокол цих зборів з викладенням у ньому всіх роз'яснень щодо запитів і надіслати його всім виконавцям, яким було надано тендерну документацію, незалежно від їх присутності на зборах.
4. У разі несвоєчасного подання замовником роз'яснень щодо змісту тендерної документації, її змін або якщо внесені до тендерної документації зміни є суттєвими, замовник повинен продовжити строк подання тендерних пропозицій. Рішення про продовження строку подання тендерних пропозицій приймається замовником з урахуванням того, що такий строк повинен бути достатнім для врахування виконавцями зазначених змін, доповнень або роз'яснень та своєчасного подання тендерних пропозицій, але не більшим ніж три робочих дні.
Стаття 23. Забезпечення тендерної пропозиції
1. Замовник повинен зазначити у тендерній документації вимоги щодо надання тендерного забезпечення, його розмірів, форми, а також випадки, коли тендерне забезпечення не повертається виконавцю.
2. На вимогу замовника виконавець під час подання тендерної пропозиції одночасно вносить тендерне забезпечення, розмір якого не повинен перевищувати одного відсотка очікуваної вартості у разі проведення торгів на закупівлю робіт та п'яти відсотків у разі проведення торгів на закупівлю товарів чи послуг на умовах, визначених тендерною документацією.
3. У разі якщо тендерне забезпечення буде вноситися за виконавця будь-яким іншим підприємством, установою чи організацією, виконавець повинен погодити таке рішення із замовником до подання тендерної пропозиції.
4. Тендерне забезпечення не повертається замовником у разі:
відкликання або зміни тендерної пропозиції виконавцем після закінчення строку її подання;
непідписання виконавцем, що став переможцем торгів, договору про закупівлю;
ненадання виконавцем, що став переможцем торгів, необхідних гарантій щодо виконання договору про закупівлю після акцепту його тендерної пропозиції, якщо надання таких гарантій передбачено тендерною документацією.
5. Замовник не може претендувати на тендерне забезпечення і повинен повернути відповідну суму виконавцю протягом 10 календарних днів з дня настання підстави для повернення тендерного забезпечення у разі:
закінчення строку дії забезпечення тендерної пропозиції, зазначеного у тендерній документації;
укладення договору про закупівлю з виконавцем, що став переможцем торгів;
відкликання тендерної пропозиції до закінчення строку її подання, якщо це передбачено у тендерній документації;
закінчення процедур закупівлі без укладення договору про закупівлю з жодним із виконавців, що подали тендерні пропозиції.
Стаття 24. Порядок подання тендерних пропозицій
1. Тендерна пропозиція подається у письмовій формі за підписом уповноваженої посадової особи виконавця у запечатаному конверті або в іншій формі, зазначеній у тендерних документах. На запит виконавця замовник підтверджує отримання його тендерної пропозиції із зазначенням дати та часу отримання.
2. Тендерна пропозиція обов'язково супроводжується документом, що підтверджує надання виконавцем тендерного забезпечення у разі, якщо його надання передбачено тендерною документацією.
3. Тендерні пропозиції, отримані замовником після закінчення строку їх подання, не розкриваються і повертаються виконавцям, що їх подали.
4. Замовник має право до закінчення встановленого строку подання тендерних пропозицій прийняти рішення про його продовження у разі, якщо один чи більше виконавців не можуть подати свої тендерні пропозиції до зазначеного строку через об'єктивні причини. Повідомлення про продовження строку, можливі зміни місця та процедури розкриття тендерних пропозицій негайно надсилається кожному виконавцю, якому було надано тендерну документацію.
5. Тендерні пропозиції залишаються дійсними впродовж зазначеного у тендерній документації строку. До закінчення цього строку замовник має право вимагати від виконавців продовження дії тендерних пропозицій.
Виконавець має право:
відхилити таку вимогу, не втрачаючи при цьому наданого ним тендерного забезпечення;
погодитися з вимогою та продовжити строк дії наданих ним тендерної пропозиції та тендерного забезпечення.
6. Виконавці, які не продовжують строку дії своїх тендерних забезпечень, вважаються такими, що відхилили вимогу щодо продовження дії своїх тендерних пропозицій.
7. Якщо інше не передбачено тендерною документацією, виконавець має право внести зміни або відкликати свою тендерну пропозицію до закінчення строку її подання без втрати свого тендерного забезпечення. Такі зміни чи заява про відкликання тендерної пропозиції можуть бути враховані у разі, якщо вони отримані замовником до закінчення строку подання тендерних пропозицій.
Стаття 25. Забезпечення виконання договору про закупівлю
1. Під час здійснення закупівлі товарів, робіт, послуг замовник має право вимагати від виконавця - переможця процедури закупівлі внесення ним під час укладення договору про закупівлю забезпечення його виконання.
2. Розмір забезпечення виконання договору про закупівлю не може перевищувати 15 відсотків його кошторисної вартості під час здійснення закупівлі товарів і послуг та відповідно 5 відсотків у разі закупівлі робіт.
Стаття 26. Розкриття, оцінка та порівняння тендерних пропозицій
1. Розкриття тендерних пропозицій відбувається у день, час та у місці, зазначених у тендерній документації.
2. До участі у процедурі розкриття тендерних пропозицій замовником повинні бути допущені всі виконавці, що подали тендерні пропозиції, або їх уповноважені представники.
3. Під час розкриття тендерних пропозицій перевіряється наявність всіх необхідних документів, передбачених інструкцією щодо їх підготовки, правильність їх оформлення, а також мають бути оголошені замовником присутнім представникам виконавця найменування та адреса кожного виконавця, ціна кожної тендерної пропозиції. У разі запиту зазначені дані повідомляються виконавцям, які подали тендерні пропозиції, але не були присутніми під час їх розкриття. Ці відомості зазначаються у звіті про результати здійснення процедури закупівлі.
4. Замовник має право звернутися до виконавців за роз'ясненнями змісту їх тендерних пропозицій з метою полегшення їх розгляду, оцінки та порівняння.
5. Замовник не повинен ініціювати будь-які переговори з виконавцем щодо внесення змін до змісту поданої тендерної пропозиції, включаючи зміни її ціни та коригування тендерної пропозиції.
6. Під час розкриття тендерних пропозицій можливе виправлення арифметичних помилок, виявлених у поданій тендерній пропозиції, за умови отримання письмової згоди виконавця на таке виправлення.
7. Замовник визначає виконавця - переможця торгів із числа тих тендерних пропозицій, які не були відхилені на основі критеріїв оцінки тендерних пропозицій, зазначених у тендерній документації.
Такими критеріями оцінки можуть бути:
найнижча ціна;
строк поставки (виконання);
якість, естетичні та функціональні характеристики, екологічна чистота;
післяпродажне обслуговування;
умови розрахунків;
можливість економічних переваг, що з'являються у зв'язку з реалізацією тендерної пропозиції;
експлуатаційні витрати, пов'язані з використанням завершеного будівництвом об'єкта;
передача технології та підготовка управлінських, наукових і виробничих кадрів, включаючи використання місцевих ресурсів, у тому числі засобів виробництва, робочої сили і матеріалів для виготовлення товарів, виконання робіт, послуг, що пропонуються виконавцем.
8. У разі якщо для визначення найкращої тендерної пропозиції використовуються критерії інші, ніж ціна, у тендерній документації має бути визначений (якщо це можливо) їх вартісний еквівалент або питома вага цих критеріїв у загальній оцінці тендерних пропозицій.
9. Замовник має право запросити від виконавця - переможця процедури закупівлі повторне підтвердження відповідності його кваліфікаційним вимогам згідно із статтею 15 цього Закону. У разі відмови виконавця надати таке підтвердження замовник має відхилити його тендерну пропозицію і визначити серед інших пропозицій найкращу.
10. Для оцінки тендерних пропозицій можуть залучатися відповідні експертні організації чи окремі експерти, рекомендації яких можуть бути використані під час визначення переможця процедури закупівлі.
11. Інформація щодо розгляду, оцінки та порівняння тендерних пропозицій не надається виконавцям або іншим особам, які офіційно не брали участі у процедурі закупівлі, за винятком випадків, коли така інформація вимагається уповноваженим органом для розгляду поданої на його адресу скарги щодо порядку здійснення процедури закупівлі.
Стаття 27. Відхилення тендерних пропозицій
1. Замовник відхиляє тендерну пропозицію у разі, якщо:
виконавець не відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим статтею 15 цього Закону;
тендерна пропозиція не відповідає умовам тендерної документації;
виконавець, який подав тендерну пропозицію, не погоджується з виправленням виявленої замовником арифметичної помилки;
виконавець своїми діями призвів до виникнення обставин, зазначених у статті 7 цього Закону.
2. Замовник може відхилити всі тендерні пропозиції до акцепту тендерної пропозиції, якщо це передбачено у тендерній документації.
Стаття 28. Відміна торгів чи визнання торгів такими, що не відбулися
1. Торги відміняються у разі, якщо:
на участь у торгах було подано менше двох тендерних пропозицій;
було відхилено всі тендерні пропозиції відповідно до вимог статті 27 цього Закону.
2. Торги визнаються такими, що не відбулися, у разі:
якщо ціна найбільш вигідної тендерної пропозиції перевищує суму, передбачену замовником на фінансування закупівлі;
якщо здійснення закупівлі перестало відповідати державним потребам внаслідок настання непередбачуваних об'єктивних обставин (дії непереборної сили).
3. Рішення про відміну торгів замовник повідомляє шляхом публікації оголошення у "Віснику державних закупівель" із зазначенням причин.
4. Повідомлення про відміну торгів, а також визнання торгів такими, що не відбулися, надсилається замовником всім постачальникам (виконавцям) протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.
Стаття 29. Акцепт тендерної пропозиції та укладення договору про закупівлю
1. Замовник акцептує тендерну пропозицію, що визнана найкращою.
2. Повідомлення про акцепт тендерної пропозиції надсилається переможцю торгів протягом п'яти календарних днів з дня їх закінчення.
У тижневий строк замовник дає оголошення у "Віснику державних закупівель", яким інформує інших виконавців про результати торгів і зазначає назву та місцезнаходження виконавця-переможця, тендерна пропозиція якого визнана найкращою.
3. З виконавцем, тендерну пропозицію якого було акцептовано, протягом чотирнадцяти робочих днів укладається договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації.
4. У разі відмови виконавця, тендерну пропозицію якого було акцептовано, підписати договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації замовник повторно визначає найкращу тендерну пропозицію з тих, строк дії яких ще не минув, за винятком випадків, коли всі тендерні пропозиції було відхилено.

РОЗДІЛ IV. ПРОЦЕДУРА ДВОСТУПЕНЕВИХ ТОРГІВ
Стаття 30. Умови застосування процедури двоступеневих торгів
1. Процедура двоступеневих торгів застосовується у таких випадках:
замовник не може скласти конкретний перелік товарів (робіт) або визначити вид послуг, а також якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлю необхідно провести попередні переговори з виконавцями;
всі тендерні пропозиції, подані виконавцями на відкриті торги, замовник відхилив через змову виконавців щодо ціни відповідного товару, робіт чи послуг, а також коли виконавці, які подали тендерні пропозиції, не відповідали вимогам, викладеним у тендерній документації;
для нових будівельних робіт, які є повторенням подібних будівельних робіт, що відповідають типовому проекту, щодо якого первинний договір про закупівлю було укладено згідно з положеннями розділу III цього Закону;
предметом закупівлі є здійснення наукових досліджень, експериментів або розроблень, надання консультаційних та інших спеціальних послуг.
2. Процедура двоступеневих торгів здійснюється у два етапи:
на першому етапі всім виконавцям пропонується подавати попередні тендерні пропозиції, без зазначення ціни. Тендерна документація при цьому повинна лише передбачати пропозиції щодо технічних, якісних та інших характеристик предмета закупівлі, умови поставки, підтвердження професійної та технічної компетентності виконавців та їх відповідності кваліфікаційним вимогам.
Замовник проводить переговори з будь-ким із виконавців. Після отримання попередніх пропозицій замовник має право внести зміни до тендерної документації щодо технічних вимог та вимог до якості предмета закупівлі чи запропонувати нові характеристики та критерії оцінки пропозицій відповідно до цього Закону. Про зміну умов тендерної документації замовник інформує всіх виконавців під час надання їм запрошень до участі у другому етапі торгів;
на другому етапі замовник пропонує виконавцям, попередні тендерні пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, надати остаточні тендерні пропозиції із зазначенням ціни.
3. Виконавці, попередні тендерні пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, до участі у другому етапі торгів надають тендерні забезпечення своїх пропозицій у разі, якщо це передбачено тендерною документацією.
4. Далі процедура двоступеневих торгів проводиться так само, як і процедура відкритих торгів.
Стаття 31. Запрошення до участі у процедурі двоступеневих торгів та строки подання попередніх тендерних пропозицій
1. В оголошенні про здійснення процедури двоступеневих торгів обов'язково зазначаються:
найменування та юридична адреса замовника;
опис предмета закупівлі, у тому числі необхідні його технічні та інші параметри, а у разі, якщо предметом закупівлі є виконання робіт, - їх вид та орієнтовні строки виконання робіт;
перелік критеріїв, що висуваються замовником під час оцінки тендерних пропозицій;
строки та місце подання попередньої тендерної пропозиції.
2. Строк подання виконавцями попередніх пропозицій встановлюється замовником, але не може бути меншим ніж 30 календарних днів з дня опублікування оголошення про здійснення процедури двоступеневих торгів.

РОЗДІЛ V. ПРОЦЕДУРИ ЗАПИТУ ЦІНОВИХ ПРОПОЗИЦІЙ (КОТИРУВАНЬ) ТА ЗАКУПІВЛІ У ОДНОГО ВИКОНАВЦЯ
Стаття 32. Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань)
1. Замовник може здійснювати закупівлю шляхом застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) для закупівель вже готових для вжитку товарів чи послуг, які не виробляються спеціально або за окремими специфікаціями замовника і для яких є постійно діючий ринок, та за умов, що вартість закупівлі не перевищує суму, еквівалентну 10 тисячам євро (для робіт - 40 тисячам євро).
2. Під час застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) замовник подає запит щодо цінових пропозицій (котирувань) не менше ніж трьом виконавцям.
3. Кожному виконавцю, до якого звернено запит, повинно бути повідомлено про те, чи включаються у вартість товарів чи послуг витрати на транспортування, страхування, сплату мита, податків та інших зборів і обов'язкових платежів.
4. Кожен виконавець має право подати тільки одну цінову пропозицію, яка не може бути в подальшому змінена. Пропозиція подається у запечатаному конверті чи в іншій формі, визначеній замовником, не пізніше встановленого ним строку.
5. Пропозиції розкриваються у визначений замовником час. До розкриття тендерних пропозицій мають бути запрошені всі виконавці, що подали свої пропозиції. Замовник протягом шести календарних днів інформує про результати здійснення процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) усіх виконавців, що подали свої цінові пропозиції, але не були присутні під час розкриття пропозицій.
6. Замовник укладає договір про закупівлю з тим виконавцем-переможцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною, що задовольняє замовника.
Стаття 33. Умови застосування процедури закупівлі у одного виконавця
1. Закупівля у одного виконавця - це процедура, відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з виконавцем після проведення з ним переговорів.
2. Процедура закупівлі у одного виконавця застосовується замовником після погодження в установленому порядку з уповноваженим органом у разі:
закупівлі творів мистецтва або закупівлі, пов'язаної із захистом авторських прав;
відсутності конкуренції (з технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені (виконані) тільки певним виконавцем, і при цьому немає альтернативи;
потреби у здійсненні додаткових поставок первинним виконавцем, призначених для часткової заміни або розширення поставок, коли зміна виконавця може призвести до закупівлі обладнання або послуг, які не відповідають вимогам взаємозаміни з наявним обладнанням або послугами;
необхідності проведення додаткових будівельних робіт, не включених у початковий проект, але які стали через непередбачувані обставини необхідними для виконання проекту за умови, що договір буде укладено з виконавцем цих робіт, якщо такі роботи технічно чи економічно пов'язані з головним договором. При цьому загальна вартість договору на додаткові роботи не повинна перевищувати 50 відсотків вартості головного договору;
закупівлі товарів, робіт чи послуг, які у зв'язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю;
укладення договору про закупівлю з переможцем архітектурного конкурсу;
закупівель, які здійснюються за значно нижчими від ринкових цінами, що діють протягом дуже короткого строку;
закупівлі послуг щодо виконання наукових досліджень та розробок, медичних та побутових послуг;
виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв'язку з особливими економічними чи соціальними обставинами, яких замовник не міг передбачити.
РОЗДІЛ VI. ДОГОВІР ПРО ЗАКУПІВЛЮ
Стаття 34. Основні вимоги до договору про закупівлю
1. Договір про закупівлю набуває чинності з моменту його підписання замовником та виконавцем, визначеним переможцем процедури закупівлі.
2. Договір про закупівлю укладається тільки у письмовій формі та відповідно до положень Цивільного кодексу України.
3. Копія укладеного договору про закупівлю подається уповноваженому органу на його вимогу.
Стаття 35. Відмова замовника від виконання умов договору про закупівлю
1. У разі виникнення обставин, які неможливо було передбачити під час укладення договору про закупівлю та які призвели до зміни ситуації, за якої за купівля перестала відповідати державним інтересам, замовник може, за погодженням з уповноваженим органом, внести зміни до будь-якої частини укладеного договору про закупівлю чи відмовитися від його виконання протягом одного місяця з дня виникнення таких обставин відповідно до порядку, встановленого Цивільним кодексом України.
2. Якщо відмова замовника виконувати умови договору про закупівлю була спричинена обставинами, передбаченими частиною першою цієї статті, замовник зобов'язаний оплатити фактично виконану виконавцем частину договору про закупівлю товарів, робіт, послуг, а також компенсувати неотримані доходи.
3. Якщо замовник відмовляється задовольнити претензії виконавця щодо виконання договірних зобов'язань або не надає відповіді по суті претензії, виконавець має право відповідно до закону звернутися до суду чи арбітражного суду.

РОЗДІЛ VII. ОСКАРЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕДУР ЗАКУПІВЕЛЬ
Стаття 36. Право на оскарження дій замовника
1. Будь-який виконавець, який вважає, що він зазнав або може зазнати збитків внаслідок порушення замовником процедур закупівлі, встановлених цим Законом, має право на оскарження дій замовника згідно з положеннями цього розділу Закону.
2. Об'єктом оскарження не може бути:
вибір процедури здійснення закупівлі;
застосування замовником положень статті 6 цього Закону;
рішення замовника про відхилення всіх тендерних пропозицій.
Стаття 37. Порядок подання та розгляду скарг з приводу порушення замовником процедури закупівлі
1. До укладення договору про закупівлю скарга з приводу порушення замовником процедури закупівлі або прийнятих рішень, дій чи бездіяльності подається виконавцем, що бере в ній участь, замовнику або уповноваженому органу. У разі надходження скарги протягом трьох робочих днів з дня її одержання останній інформує про це замовника.
2. Замовник або уповноважений орган можуть не розглядати скаргу, якщо вона була подана пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня настання підстави для її подання.
3. Подання скарги відповідно до частини першої цієї статті зупиняє процедуру закупівлі на строк, що не може перевищувати 15 календарних днів.
4. Не пізніше п'яти календарних днів після отримання скарги замовник або уповноважений орган повинні повідомити всіх виконавців, яких стосується ця скарга, про її зміст, час і місце розгляду. Під час розгляду скарги будь-який виконавець має право взяти у цьому розгляді участь. Виконавець, який не брав участі у розгляді скарги, позбавляється права на подальше звернення з вимогами, аналогічними до тих, що були розглянуті.
5. Якщо скаргу не врегульовано шляхом переговорів на підставі взаємної згоди, замовник або уповноважений орган протягом 15 календарних днів з дня її отримання приймає обгрунтоване рішення, у якому необхідно зазначити:
у разі якщо скаргу не задоволено, - причини такого рішення;
у разі якщо скаргу задоволено повністю або частково, - заходи, які вживатимуться для врегулювання конфлікту.
6. Якщо скаргу розглядає замовник, зазначене рішення надсилається уповноваженому органу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
7. У разі виявлення порушень встановленого порядку проведення процедури закупівлі за скаргою виконавців, які впливають на об'єктивність визначення переможця процедури закупівлі або призводять до дискримінації виконавців, уповноважений орган має право визнати результати такої процедури закупівлі недійсними та зобов'язати замовника розпочати нові процедури закупівлі.
Рішення уповноваженого органу про визнання результатів торгів недійсними є обов'язковим як для замовника, так і для виконавців, і є підставою для звернення до суду або арбітражного суду з приводу відшкодування витрат, пов'язаних з участю у торгах. Відшкодування витрат здійснюється на основі рішення суду або арбітражного суду.
8. Примірник рішення замовника або уповноваженого органу щодо розгляду скарги надсилається виконавцям, які подали скаргу, протягом п'яти робочих днів з дня його прийняття.
9. Рішення замовника або уповноваженого органу є остаточним, якщо замовник або виконавець протягом 15 календарних днів з дня його прийняття не звернувся до суду чи арбітражного суду згідно з частиною дев'ятою цієї статті.
10. Якщо замовник або уповноважений орган не приймає рішення у строк, зазначений в абзаці першому частини п'ятої цієї статті, виконавці, які подали скаргу, або замовник вправі звертатися в установленому порядку до суду або арбітражного суду відповідно до закону.
Стаття 38. Відповідальність за порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти
За порушення вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, розробленими на його виконання, замовники, організатори торгів та їх учасники несуть адміністративну чи кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

* * *

ПРО ЗАСТОСУВАННЯ РЕЄСТРАТОРІВ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ, ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ТА ПОСЛУГ
Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України
№ 266/95-ВР від 06.07.95 р.
(В редакції Законів № 227/96-ВР від 06.06.96, № 1776-III від 01.06.2000)
(Витяг)

РОЗДІЛ II. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ
Стаття 3. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;
3) застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування;
4) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення;
5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення;
6) забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення;
7) подавати до органів державної податкової служби звітність, пов'язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця;
8) реалізовувати товари (надавати послуги) за умови наявності цінника на товар (меню, прейскуранта, тарифу на послугу, що надається) у грошовій одиниці України;
9) щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій;
10) друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років;
11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості;
12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг); (Пункт 12 статті 3 в редакції Закону № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
13) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня;
14) вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку;
15) надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування. (Статтю 3 доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
Стаття 5. На період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, але не більше 72 годин (7 робочих днів), відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій. (Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
Стаття 10. Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України і Державної податкової адміністрації України. Розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених статтею 9 цього Закону. (Стаття 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)

РОЗДІЛ III. ОБОВ'ЯЗКОВІ ВИМОГИ ДО РЕЄСТРАТОРІВ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ, ЇХ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТУ
Стаття 12. На території України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

РОЗДІЛ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЦЬОГО ЗАКОНУ
Стаття 17. За порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
1) у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки; (Пункт 1 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
2) двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій; (Пункт 2 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
3) двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, розрахункової книжки чи книги обліку розрахункових операцій, або використання незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення встановленого порядку її використання, або використання незареєстрованих чи непрошнурованих книг обліку розрахункових операцій, або незберігання книг обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок протягом встановленого терміну; (Пункт 3 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
4) двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій; (Пункт 4 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
5) десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання друку контрольної стрічки або її незберігання протягом встановленого терміну; (Пункт 5 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
6) п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; (Пункт 6 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)
8) ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій реєстратора розрахункових операцій, в конструкцію чи програмне забезпечення якого внесені зміни, не передбачені конструкторсько-технологічною та програмною документацією виробника. (Пункт 8 статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2156-III від 21.12.2000 - набуває чинності з 01.01.2001)

* * *

БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Закон України № 2542-III від 21.06. 2001 р.
(Витяг)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 2. Визначення основних термінів
1. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;
2) бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
3) бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;
6) бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими;
13) видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум;
14) витрати бюджету - видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу;
19) доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти);
23) кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування - податки і збори (обов'язкові платежі), що закріплені цим Кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;
25) міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;
26) місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування;
28) надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов'язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування;
29) фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів;
30) органи стягнення - податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень;
36) розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету;
37) субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;
Стаття 3. Бюджетний період
1. Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
2. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті.

ГЛАВА 2. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ ПРИНЦИПИ
Стаття 5. Структура бюджетної системи України
1. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.
2. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
3. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Стаття 6. Зведений бюджет
1. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.
Стаття 8. Бюджетна класифікація
3. Бюджетна класифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
Стаття 9. Класифікація доходів бюджету
1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
2. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
3. Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження.
4. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Стаття 10. Класифікація видатків бюджету
1. Видатки бюджету класифікуються за:
1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
2. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
3. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.
4. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
5. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.
Стаття 11. Класифікація фінансування бюджету
1. Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).
Стаття 13. Складові частини бюджету
1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
2. Загальний фонд бюджету включає:
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
3) фінансування загального фонду бюджету.
3. Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
8. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

ГЛАВА 4. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО УЧАСНИКИ
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ
ГЛАВА 5. ДОХОДИ І ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 29. Склад доходів Державного бюджету України
1. Доходи Державного бюджету України включають:
1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Стаття 30. Склад видатків Державного бюджету України
1. Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

ГЛАВА 8. ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ
Стаття 50. Виконання Державного бюджету України за доходами
1. Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.
2. Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
3. Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.
4. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.
5. Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.
Стаття 51. Виконання Державного бюджету України за видатками
1. Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов'язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
2. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
3. Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.
4. Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
5. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
6. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
7. Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
8. Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;
3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

ГЛАВА 10. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ ПРО ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ
Стаття 56. Ведення бухгалтерського обліку виконання Державного
бюджету України
1. Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.
2. Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.
3. Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України.
4. Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.
5. Усі надходження до бюджету та витрати бюджету повинні заноситися на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.
Стаття 57. Порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду
1. Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш як через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.
2. На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із записом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.
3. Усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.
Стаття 58. Звітність про виконання Державного бюджету України
1. Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України.

РОЗДІЛ III. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ
ГЛАВА 11. НАДХОДЖЕННЯ ТА ВИТРАТИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
Стаття 64. Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів
1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) прибутковий податок з громадян у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
2. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
Стаття 65. Нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування
1. До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.
2. До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.
3. До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території.
Стаття 66. Склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів
1. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території;
2) 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;
3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.
2. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;
4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;
5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

РОЗДІЛ IY. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ
ГЛАВА 13. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 86. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами
1. Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3 статті 82 цього Кодексу, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:
1) перша група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;
2) друга група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;
3) третя група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.
2. Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
3. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.
4. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.
5. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

ГЛАВА 14. РОЗМЕЖУВАННЯ ВИДАТКІВ МІЖ БЮДЖЕТАМИ
Стаття 87. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України
1. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:
1) державне управління:
а) законодавчу владу;
б) виконавчу владу;
в) Президента України;
2) судову владу;
3) міжнародну діяльність;
4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;
5) національну оборону;
6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
7) освіту;
8) охорону здоров'я;
9) соціальний захист та соціальне забезпечення;
10) культуру і мистецтво;
11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт:
13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;
16) державні інвестиційні проекти;
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів та референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Стаття 88. Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
2) освіту:
дошкільну освіту;
загальну середню освіту (школи-дитячі садки);
3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);
4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.
Стаття 89. Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;
б) органи місцевого самоврядування районного значення;
2) освіту:
а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);
б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи-дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;
в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;
г) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров'я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);
б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;
б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;
в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);
6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.
Стаття 90. Видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) державне управління:
а) представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;
б) обласні ради;
2) освіту:
а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків, визначених у підпункті "в" пункту 2 статті 89 цього Кодексу, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);
б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;
в) вищу освіту (вищі заклади освіти I, II, III та IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад);
г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючі курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що знаходяться у комунальній власності);
ґ) інші державні освітні програми;
3) охорону здоров'я:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);
б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);
в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);
г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);
4) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню пенсій; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті "а" пункту 4 статті 89 цього Кодексу);
б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
в) інші державні соціальні програми;
5) культуру і мистецтво:
а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);
б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);
в) інші державні культурно-мистецькі програми;
6) фізичну культуру і спорт:
Стаття 91. Видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
1. До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист та соціальне забезпечення:
а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;
8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;
9) транспорт, дорожнє господарство:
а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;
б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);
в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;
10) заходи з організації рятування на водах;
11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13) управління комунальним майном;
14) регулювання земельних відносин;
15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із законом.

ГЛАВА 15. РОЗРАХУНОК ВИДАТКІВ, ЩО ВРАХОВУЮТЬСЯ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ ОБСЯГУ МІЖБЮДЖЕТНИХ ТРАНСФЕРТІВ
Стаття 94. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості
1. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів.
2. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.
3. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.
4. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.
Стаття 95. Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості
1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:
1) кількості населення та споживачів соціальних послуг;
2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.
2. Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ V. КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БЮДЖЕТНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
ГЛАВА 17. КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 115. Повноваження ради міністрів автономної Республіки Крим, місцевих державних Адміністрацій та виконавчих органів відповідних Рад по контролю за дотриманням бюджетного Законодавства України
1. Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється:
1) Радою міністрів Автономної Республіки Крим - стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів Автономної Республіки Крим;
2) обласними державними адміністраціями - стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів;
3) міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі - стосовно районних у цих містах бюджетів;
4) районними державними адміністраціями - стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів;
5) виконавчими органами міських рад - стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих міст.

ГЛАВА 18. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БЮДЖЕТНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Стаття 116. Поняття бюджетного правопорушення
1. Бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.
Стаття 117. Підстави для призупинення бюджетних асигнувань
1. Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своїх повноважень можуть призупиняти бюджетні асигнування у разі:
1) несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету;
2) невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;
3) подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;
4) порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;
5) нецільового використання бюджетних коштів.
Стаття 118. Заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення
1. У разі виявлення бюджетного правопорушення Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад і головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції можуть вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування:
1) застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;
2) зупинення операцій з бюджетними коштами.
2. Накладення на особу заходу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом.
Стаття 119. Нецільове використання бюджетних коштів
1. Нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.
2. У разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно з законом.
Стаття 120. Зупинення операцій з бюджетними коштами
1. Зупинення операцій з бюджетними коштами полягає у зупиненні будь-яких операцій по здійсненню платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства. Механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України.
2. Зупинення операцій з бюджетними коштами можливе на термін до тридцяти днів, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 121. Відповідальність за бюджетні правопорушення
1. Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.
2. Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь.

3. Посадові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно з законом незалежно від накладення передбачених цим Кодексом заходів стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.
Стаття 125. Оскарження рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення
1. Рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення може бути оскаржене у порядку, встановленому законом. Рішення може бути оскаржене в органі, що його виніс, або в суді протягом 10 днів з дня його винесення, якщо інше не передбачено законом.
2. Оскарження рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення не зупиняє виконання зазначеного рішення.
3. У разі визнання судом рішення про накладення заходу стягнення за бюджетне правопорушення повністю чи в частині незаконним особі, щодо якої воно було винесене, перераховуються недоотримані бюджетні кошти та поновлюються інші обмежені таким рішенням її права.
4. Рішення суду може бути оскаржене у порядку, встановленому законом.

* * *

ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БЮДЖЕТНУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ
Закон України № 2787 від 15.11.2001 р.
(Витяг)

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
I. Внести до Кодексу України про адміністративні правопорушення такі зміни:
1. Доповнити Кодекс статтею 164-12 такого змісту: "Стаття 164-12. Порушення законодавства про бюджетну систему України
Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян"